У травні 2009 року минуло 88 років від дня народження славетної опішненської гончарки, класика української традиційної іграшки Олександри Федорівни Селюченко (6.05.1921–23.06.1987).
Усі, кому випало щастя спілкуватися з мисткинею, згадують її як добру, щиру, щедру, мудру, надзвичайно талановиту людину, яка завжди могла вислухати, перейнятися чужим горем, дати корисну пораду.
«Рада б я усім добрим людям прихилити небо, аби лише люди були здорові» – любила людей, хоч неодноразово була скривджена їхньою байдужістю та непорозумінням. Тягнулися до неї діти, та і вона їх дуже любила, бо за життя не зазнала материнського щастя.

   Відшуміло літо 2009 року в гончарній столиці України – Опішному. Знаменувалося воно для жителів, гостей та всієї мистецької спільноти І Тижнем Національного Гончарного Здвиження «Здвиг-2009». З 29 червня по 5 липня 2009 року в його рамках проходили різноманітні заходи: Міжнародний науковий симпозіум «Гончарна столиця України в світовій історії та культурі», Міжнародний мистецький фестиваль-ярмарок «Гончарний Всесвіт в Україні-2009», Національний день гончаря, ІІІ Міжнародний молодіжний гончарський фестиваль та багато інших. На території Меморіального музею-садиби гончарки Олександри Селюченко було заплановано провести чарівне дійство – випалювання глиняних іграшок в горні мисткині. Відразу постало безліч питань: як усе організувати?, яким буде випалювання у горні, яке не використовувалося 22 роки?, чим зацікавити гостей? Цікаво було від перших хвилин організації цього дійства до моменту, коли з горна дістали вже випалені іграшки, і стало трішки сумно, адже горно знову ніби посиротіло...