«Годун-годунець сто душ годував…»

«Без матері родився, без попа хрестився, без смерті вмер».
«Біля тіла – вуха, а голови немає».
«Вогня не страшусь, води не боюсь».
«Сів пан на коня та поїхав до вогня».
«Всіх годує, а само голодує».
«Годун-годунець сто душ годував».
«Довго жив, багатьох кормив. Упав – пропав, ніхто кісток не зібрав».

   У всіх вищезгаданих загадках одна відгадка – горщик.
   На жаль, нині горщики можна побачити хіба що в музеї. Адже цей унікальний витвір мистецтва (людства), колись поширений у побуті українців (селян), сьогодні замінили каструлі.
Здавна горщик був основним видом посуду в українців. Він навіть виступав своєрідним символічним уособленням гончарства. Недарма гончарів прозивали горшкарями, горшколіпами.
Форма горщика зручна. Відшліфована численними поколіннями гончарів, вона ідеально пристосована до всіх практичних вимог. Нижня частина горщика, за яку його беруть рогачем, звужена, оскільки це сприяє максимальному прогріванню всього об’єму у вогні. Діаметр отвору в ньому також зумовлено практичною доцільністю. Він такий, щоб можна було покласти великий шматок м’яса і щоб посудину легко було вимити всередині рукою. Але не більший, бо інакше страва швидко холонутиме.

   Горщики різнилися розміром, а відповідно – і своїм призначенням. У найбільших горщиках нагрівали й тримали воду, готували страви на громадських обідах, весіллях, похоронах, тобто для застілля з великою кількістю людей. Рідкі страви на сім’ю готували в менших горщиках – «борщівниках», а каші – у ще менших – «кашниках». У найменших горщиках – «махітках», «горщатах», «малечках», «питунах» – готували страви для дітей, тримали масло, сметану. Для перенесення гарячих страв у поле користувалися «двійнятками» – двома невеликими горщечками, з’єднаними з боків докупи, з ручкою-кільцем на вінцях. Отвори закривалися череп’яними покришками або фігурною дерев’яною кришечкою. В один горщик насипалася рідка страва, а в другий – каша. На святвечір хрещеники носили в них хрещеним батькам кутю й узвар. Різновидом горщика (вузьке денце, дуже короткі вінця) був «чавунець», в якому теж готували страви, здебільшого каші.
Квіткові горщики – «квітники» – виготовляли навесні. У них вирощували розсаду, квіти. Були вони теракотові й полив’яні, інколи орнаментувалися «паcочками», «кривульками». У маленьких горщечках – «мазничках» – тримали дьоготь, який часто підв’язували до воза.
   Гончарі, здебільшого, харчувалися з глиняного посуду, тому майже не хворіли на шлункові захворювання, адже глиняний посуд не псує смак їжі, як металевий чи пластмасовий, а навпаки, з молока, наприклад, він відтягує воду. У глиняному посуді страва не окислюється і не пригорає. Всі горщики для приготування страв були неполив’яні. Їжа в них довго не псувалася. Щоб закрити горщик, виготовляли спеціальні глиняні кришечки-покришки, а щоб вийняти їх із печі, в кожної господині був цілий набір різної величини рогачів.
Із горщиками в минулому пов’язано багато обрядів. Так, під час обіду в честь новонародженого розбивали горщик із кашею. Мати дитини пила непочату воду з горщика, щоб було багато молока. А коли дитина вперше йшла до школи, батьки або хрещені несли горщик із кашею, щоб «наука йшла на ум».
   У деяких місцевостях на весіллях били горщики, в яких готували весільні страви.
   Чимало жартівливих приказок існує про горщик, народ нерідко одухотворював його, наділяв людськими рисами, чеснотами та вадами. Адже саме в таких приказках виявляється мудрість українського народу, його дотепність, спостережливість та природне почуття гумору.

«Не святі горшки ліплять».
«Усякий гончар над своїм горшком пан».
«І на дерев’яний горнець знайдеться покупець».
«Хвали не горщик, а куховарку».
«Щербатого горщика ніколи не наповниш».
«Хоч горщиком назви, тільки в піч не став».
«Що з горщика вибіжить, того не позбираєш».
«Не готуй горщика, доки птаха не вполював».
«Якби горщики не розбивались, гончарі б голодні зостались».
«Малий горщок теж уміє варити».
«Краще одна рибина у горщику, ніж десять у морі».
«Краще один новий горщик, ніж десять порожніх».
«Буде в мішку – буде і в горшку».
«Голод навчить і горшки ліпить».
«Який муляр – такий фундамент, який гончар – такий горщик».
«Гарний горщик сам себе вихваляє».
«Був би горщик та було б у горщику, а покришку знайдемо».
«Горщик з горщика глузує, а обидва чорні».
«Порожній горнець дзвенить, а повний мовчить».
«Осадила, мов горщик від жару відставила».
«Іде, як горщики везе».
«Казці кінець – розбився горнець».

Світлана Панасюк,
молодший науковий співробітник
Меморіального музею-садиби
гончарки Олександри Селюченко