Ось, як про Олександру Селюченко пригадує гончар Василь Омеляненко
У кожної людини, котра близько знала Олександру Селюченко, жевріють коло серця якісь згадки. Ось, як про неї пригадує гончар, заслужений майстер народної творчості України, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України, член Національної спілки художників України, лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка, лауреат Премії імені Данила Щербаківського Василь Онуфрійович Омеляненко: «...З Шурою я знайомий майже все життя, бо товаришувала з нею моя дружина Марія Юхимівна (Багрій). Моя дружина жила на Гончарівці, а Шура тут же ближче до ставка. Вони вмісті школу керамічну кінчали, тоді їх послали на роботу, Марію – в Єреван, а Шуру – на Запоріжжя. А тоді обратно вони зустрілися після війни на заводі. Марія займалася тільки мальовкою, а Шура ще й ручною ліпкою, ігрушку робила, пізніше з мальовщиці її перевели на ліпку. Ми працювали в одному цеху. Це була творча лабораторія, де ми давали нові зразки. Їздили разом в музей народної архітектури і побуту в Пирогово, де і горно зробили, і палили.
...Вона робила ігрушку, що одрізнялася від заводської. Дванадцать душ дівчат сиділо, робили ігрушку: вершники, коники, баранчики, усякі олені. Робили там і Діденко Галя, і Настя Білик, Марфа Діденко – це сама старша у цеху. Коли відправляли посуд – брали і ігрушку, то Шурина ігрушка, якось вона не розбиралася, її менш приймали у магазини і привозили часто назад. У неї такий напрямок роботи, то вони не робила так, як усі роблять, а свої витвори робила по-своєму.{jcomments on}
...Періодами їй було важко, нападали на неї, критикували, щоб робила так, як вони роблять, а у неї стиль такий народний, відрізняється від усіх. Вона все ж таки продовжувала роботу і по виставках скрізь участвувала. По виставках її краще оцінювали, там же більш-менш художньо розбиралися.
...Часто з нею і з моєю дружиною у ліс ходили, посидимо, поговоримо.
...Шура була така відкрита, проста людина і може щось посовітувати у роботі. Вона спілкувалася з усіма майстрами.
...І дома робила, і у заводі усе життя. Вироби її зайняли належне місце, і вони зовсім до оцих заводських не схожі, вона ліпила душевно. У неї не такі вироби, як оті рядові, а вже вона із свого, із своїми думками перетворювала все художньо...».
