Опішне – визначний центр українського гончарства. Його історію творила славетна когорта гончарів, чиї імена знають не тільки в Україні, а й за її межами. Відомі й менш знані майстри попередніх віків: Остап Ночовник, Федір Чирвенко, Іван та Герасим Гладиревські, Юхим Різник, Василь Поросний, Юрій Лебіщак, Петро Шумейко, Іван Задорожний, Мефодій Сердюченко, Захар Коломієць, Іван Багрій, Терентій Наливайко, Яків Пічка, Макар Пругло та багато ін. Сучасні майстри, які вивели опішненську кераміку на недосяжну орбіту слави, – славетне подружжя Гаврила та Явдохи Пошивайлів. Вдумайтеся у значення наступних слів: Гончарна Пара, Гончарний Дует. Нерозривне й непорушне, що об’єднувало їх, – глина, бажання творити, радувати й дивувати світ своїми творіннями.

  Казковий світ глиняних творінь Олександри Селюченко живе і надихає кожного, хто вміє бачити прекрасне.{jcomments on}

Поглянувши на фото і прочитавши назву «Оригінальний експонат», читач здивовано зниже плечима: мовляв, що ж такого оригінального в звичайному горщику? Проте якщо уважно придивитися, то побачите, що він незвичайний, оскільки на його стінках є наскрізні отвори. Для чого вони? Про це дещо пізніше. Зараз з’ясуємо, для чого використовували горщики.
Здавна горщики виготовлялися різної величини – від 0,5 л до 5-6 відер. Кожен тип горщика мав свою назву й певне призначення. У найбільших із них – «золінниках» – гріли воду (тримали різні сипучі продукти, солили огірки, яблука, груші), готували страви для застілля з великою кількістю людей.
У горщиках меншої величини – «борщівниках» – варили рідкі страви на одну сім’ю: борщ, юшку тощо. Каші готували в менших виробах – «кашниках». У найменших горщиках, які називали «горщами», «махітками», «малечами», готували різні страви для дітей, а також тримали масло, сметану.
Для перенесення гарячих страв у поле користувалися «двійнятками» – двома невеликими горщечками, з’єднаними з боків докупи, з ручкою-кільцем: в один горщик насипалася рідка страва, в інший – накладалася каша.

10 років поспіль студенти Харківської державної академії культури проходять творчу практику в Опішному – гончарній столиці України. Чому вибрали саме Опішне? Це не випадковість. На думку доцента кафедри культурології Любові Григорівни Тишевської та доцента кафедри культурології, кандидата педагогічних наук Тетяни Валентинівни Босенко, саме в Опішному збережено народні традиції, україномовне населення, велика кількість екскурсійних маршрутів, тому тут найкраще і найповніше, а головне результативно, виконується етнологічна програма практики для студентів ІІ курсу.
Цього року етнологічна практика другокурсників припала на час проведення ІІ Тижня Національного Гончарного Здвиження «Здвиг-2010» та IV Міжнародного молодіжного фестивалю «Опішне-2010». Студенти мали можливість не тільки відвідувати, а й брати безпосередню участь у численних творчих заходах, спілкуватися з учасниками та гостями, які приїхали до Опішного з багатьох куточків України та зарубіжжя.
Незабутні враження залишилися після відвідування Меморіального музею-садиби гончарської родини Пошивайлів. Студенти дізналися про історію створення першого приватного музею кераміки в Україні, ознайомилися з життєвим і творчим шляхом славетного гончарного подружжя Гаврила та Явдохи Пошивайлів, творчістю їхнього сина Миколи Пошивайла, оглянули експозиції посуду, композиції, колекцію рушників, картин та ікон, дбайливо зібраних засновницею домашнього музею Явдохою Пошивайло.
 Зацікавила студентів і книжкова експозиція, на якій представлені найкращі книги видавництва «Українське Народознавство». Найбільшу увагу привернула книга листівок та набір листівок «Народна кераміка Гаврила та Явдохи Пошивайлів».{jcomments on}

Марія Яценко,
завідувач Меморіального музею-садиби
гончарської родини Пошивайлів
 

    Ось уже одинадцять років гостинно приймає відвідувачів Меморіальний музей-садиба гончарської родини Пошивайлів, розташований на мальовничій околиці Опішного, по вулиці Заливчого, 63, у будинку, де мешкали Явдоха Данилівна (1910–1994) та Гаврило Ничипорович (1909–1991) Пошивайли — славетні опішненські малювальниця і гончар. Відкрито його було 24 липня 1999 року на правах відділу Державного музею-заповідника українського гончарства (нині – Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному).
    Не було в гончарстві такого, чого б не зумів зробити Гаврило Пошивайло. І не просто зробити, а викрутити на крузі чи виліпити, вклавши в ті творіння всю щирість власної душі. Форми посуду, виготовлені ним, є класичними зразками традиційного опішненського гончарства. Саме Гаврило Ничипорович уперше на опішненській землі розробив групові композиції на теми ярмарків… До останнього подиху не випускав із рук глину, продовжуючи творити.

Відгуки відвідувачів виставки "Поріднені з глиною" (творча спадщина Гаврила та Явдохи Пошивайлів)

{jcomments on}

...Не розписи – знаки магічні
В скарбівні  – скарби лиш одні...
Антоніна Листопад «Пошивайли»

6 березня 2010 року напередодні перших весняних свят: Міжнародного жіночого дня (8 березня) та Явдохи (14 березня), виповнилося 100 років з дня народження Явдохи Данилівни Пошивайло (Бородовка) – визнаної мисткині, малювальниці від Бога, неперевершеного майстра розпису, засновниці першого приватного музею кераміки в Опішному.
У містечку Явдоху Данилівну звали (по-вуличному) Карасіркою, а по батькові – Бородавкою. Мала гарну вроду, була «класичною» українкою-красунею. Рано лишилася сиротою. Поневірялася у наймах. Не причастилася, а, навпаки, спорожнила до дна чашу людського горя. Можливо, тому й лишилася чуйною до чужої біди, привітною і сердечною до людей назавжди.