До ювілею Юрія Лащука
 |
 |
 |
15 березня 2012 року видатному українському керамологу, доктору мистецтвознавства, професору ЮРІЮ ПИЛИПОВИЧУ ЛАЩУКУ (1922–2003) виповнилося б 90 років! Його натхненна діяльність постала самобутньою сторінкою в літописові керамологічної енциклопедії української культури. Юрій Лащук – один із фундаторів вітчизняної керамології, мандрівник-дослідник, «рідкісний приклад ученого-патріота, який самовіддано сповідував національні пріоритети», як писав його учень і один з найбільш відданих послідовників, доктор історичних наук, професор Олесь Пошивайло.
Далекого 1958 року Юрій Пилипович захистив кандидатську дисертацію «Косівська кераміка ХІХ-ХХ століть». За радянської доби, коли влада всіляко унеможливлювала фундаментальні народознавчі студії, Юрій Лащук був поодиноким ученим, хто все своє наукове життя присвятив подвижницькому вивченню рідної народної кераміки. Не дивно, що після кандидатської дисертації керамологічної тематики, на відміну від багатьох інших кандидатів наук – керамологів, він не змінив свої наукові вподобання, продовжував розпочаті дослідження й 1973 року захистив докторську дисертацію «Українська народна кераміка ХІХ–ХХ століть».
З-під пера видатного вченого вийшло більше 300 публікацій, серед яких ґрунтовні монографічні праці:
- Гуцульська кераміка (1956)
- Закарпатська народна кераміка (1960)
- Косівська кераміка (1966)
- Українські гончарі (1968)
- Львівська кераміка (1970)
- Олекса Бахматюк (1976)
- Народне мистецтво Українського Полісся (1992)
- Українські кахлі (1993)
- Покутська кераміка (1998)
Юрій Лащук зібрав чималу приватну колекцію народної кераміки, раритетний фотоархів, науково-мистецьку бібліотеку, які люб’язно передав на збереження до Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному. Окрім того, професор усіляко підтримував становлення української керамологічної школи в Опішному: був головою Науково-методичної ради Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному, членом Ученої ради Інституту керамології – відділення Інституту народознавства НАН України, членом редколегій фахових керамологічних видань Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному та Інституту керамології – відділення Інституту народознавства НАН України: Національного «Українського керамологічного журналу», Національних наукових щорічників «Українська керамологія» й «Бібліографія українського гончарства».
Послідовниками його керамологічних надбань і творчих звершень є багато сучасних дослідників українського гончарства, які з пошануванням студіюють доробок людини-легенди, характерника української керамології.
Народна мудрість свідчить, що людина живе доти, доки про неї пам’ятають. У пам’яті людей, які знали видатного дослідника гончарства, які прислухалися до порад мудрого Вчителя, які послуговуються науковою керамологічної спадщиною вченого, вічно нуртуватиме й закликатиме до пізнання й збереження культурної спадщини українців величний образ «ДИРИГЕНТА ВЕЛИКОГО ХОРУ КЕРАМОЛОГІВ» (за влучним висловом Олеся Пошивайла).{jcomments on}
 |
 |
 |
НАТАЛЯ ВИЗІР