Перепієць у весільному обряді українців

Олена Щербань,
старший науковий співробітник
Національного музею-заповідника
українського гончарства в Опішному,
молодший науковий співробітник
Інституту керамології –
відділення Інституту народознавства НАН України

Глиняний посуд нерідко був невід’ємним елементом у родинній та календарній обрядовості українців. Поряд із посудом, призначеним для повсякденного вжитку, існував і ритуальний. Так, наприклад, традиційне весільне обрядодійство українського народу жодного разу не обходилося без різноманітного глиняного посуду, який,  здебільшого, виконував функцію вмістилища. У деяких регіонах використовували спеціально виготовлений полив’яний глечик-перепієць, який набував ритуального значення під час виконання певних дій.

  У науковій літературі зафіксовано згадки про використання цього глиняного виробу під час весілля [2, с.212-213; 3, с.255]. Але досі не описано, яким саме був цей виріб, що його вирізняло з-поміж інших глечиків, чому його називали “перепієць”. У даному дослідженні зроблено спробу з’ясувати ці питання.

  Під час керамологічної експедиції наукових співробітників Інституту керамології – відділення Інституту народознавства НАН України в село Постав-Муки Миргородського району (Полтавщина) 2006 року було знайдено унікальний глиняний глечик-перепієць і від його власниці Явдохи Курило зафіксовано інформацію про його застосування у весільному обряді.

  Знайдений перепієць – середнього розміру полив’яний глечик із вухом, утвореним двома переплетеними качалочками; вінця фігурні, потовщені, розхилені назовні, на них зазначено ім’я автора й дату виготовлення виробу (Мусій Гаврилович Можчіль, 1923 р.); шия виробу ширша за пук, прикрашений розписом зелених, жовтих ангобів. Орнамент виконано техніками накапування й фляндрівки. Декор і кольори характерні для поставмуцьких мисок, але перепієць орнаментовано значно багатше. З-поміж інших глечиків, виготовлених у с.Постав-Муки, знайдений перепієць вирізняється формою, багатством декору, способом виготовлення вуха, а також  призначенням.

  Переплетене вухо виробу, пов’язане з символікою поєднання двох родів, можливо, означало хрест. До речі, його передавали один одному навхрест. Наприклад, у Слобожанщині: “Жених та бояри... зупиняються лицем до вхідних дверей, поперед якими стоїть стіл хлібом і сіллю... У цей час по кутах згаданого столу становляться старости, дружки та піддружий цілуються через стіл, обмінюються хлібом та п’ють брагу чи горілку з «перепійця»(полив’яний глечик, що тримається родиною, власне, для певного випадку й вважається якоюсь святинею, над якою гріх жартувати чи насміхатися), який передається від одне одного навхрест через стіл”[2, с.212]. Особлива форма вінець перепійця пов’язана з призначенням  – на них клали обрядове весільне печиво “шишку”.

  Жителька с.Постав-Муки Явдоха Курило розповіла, що перепієць виготовляли спеціально для весільного обряду. Передавався він по жіночій лінії, і “…відбув п’ять весіль. У Молодої пекли шишки, найбільшу з них клали на перепієць. Горлишко широке, шоб велика шишка була ота. І старший боярин од Молодого должен украсти. Найскоріше, саму шишку із перепійця, а буває, хто вспіє й те вхватить. Так вони тоді – война мєжду ними, викуп іде. Перепієць, так як чи пропили чи шось отаке. Горілки не наливали. Горілкою тоді ж викуповували”[5, с.12]. У кого не було перепійця, брали новий глечик, який виконував роль перепійця .

У літературі зафіксовано згадку про те, що перепійцем ще називали шишку. Зокрема в Полтавщині, “В с.Ціпках Гадяцького повіту на той час, як мати виводила Молодого за ворота «піддружний візьме де-небудь глечик, наллє туди браги, а зверху положить перепієць і оддасть той глечик дружкові». Під час руху весільного поїзда до Молодої“дружко і піддружний ідуть уперед і несуть поперед себе глечик з перепійцем””[3, с.251]. Відомо, що на весіллі родинам Молодих годилося пити напої з ритуального посуду (з глечика-перепійця), а також обмінюватися хлібом (шишкою-перепійцем).

  У словнику української мови, упорядкованому Борисом Грінченком, слово “перепієць”має значення: 1.Невеликий весільний хлібець особливої форми; 2.Брат нареченої, який після від’їзду останньої в дім нареченого, прибуває туди згодом з метою дізнатися про вислід першої шлюбної ночі [4, с.131].

  Термін “перепієць”  спільнокореневий і мотивований словами “перепій”, “перепити”, “перепивати”, “перепійщина”. У згаданому словнику “перепій”  подано в таких значеннях: 1.На весіллі обрядове випивання за здоров’я Молодих, що супроводжувалося подарунками; 2.Той, хто бере участь у перепої (“Братіку-перепою, перепий щастя-долю! Що маю, перепиваю, щастя-долі не вгадаю”) [4, с.131]. Термін “перепійщина” означає подарунки, що даруються Молодятам під час перепою [4, с.131]. Термін “перепивати”  має значення: 1.Випивати за чиє-небудь здоров’я, бажаючи кому-небудь щастя (“Насипає горівки у порцію і перепиває до всіх людей з словами: «Дай вам, Боже, здоров’я»”; “Ой ішла дівка Марієчка із своїми дружечками; насупротив їй батенько її з повненькими кубочками: «Перепий, донечко, перепий Мар’єчко, із своїми дружечками». Ой за жалощами за великими перепою не брала”) [4, с.130].

  Дослідниця весільної обрядовості етнолог Валентина Борисенко в описах українського весілля в різних регіонах України не згадувала про використання перепійця. Але в її працях подано відомості про те, що складовою дівич-вечора в більшості регіонів України з-поміж інших був перепій Молодих. Батьки Молодої благословляли дітей на одруження і “перепивали”щастя-долю, урочисто звертаючись до Молодих. У Хмельниччині, благословляючи дочку на посад, її батько промовляв: “Перепиваю тобі, доню, щастя, здоров’я і много літ”. У Поділлі пропій, перепій  – обдаровування Молодих – відбувався здебільшого в понеділок у хаті Молодого [1, с. 62, 68, 105].

  Нині вищезгаданий перепієць із с.Постав-Муки зберігається у фондах Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному, де є ще один унікальний “перепієць” з Полтавщини. Глиняний горщик середнього розміру, тулуб кулястої форми, денце копитцеподібне, шийка довга, вінця потовщені з глибокою, трикутникоподібної форми пипкою. Вухо утворене з двох переплетених качалочок. Виріб покрито зеленою поливою. Загальновідомо, що зелений колір поливи на ритуальному глиняному посуді був символічним. Характерними ознаками глиняного полив’яного глечика-перепійця є форма, переплетене вухо, а також показна святковість виробу, що проявляється в декорі, оздобленні.

  Отже, термін “перепієць”багатозначний: глечик, шишка, брат Молодої.

1. Борисенко В.К. Весільні звичаї та обряди на Україні: Історико-етнографічне дослідження. – К.: Наукова думка, 1988. – 192 с.

2. Каплун Н. Символічне і обрядове значення глиняного посуду у селянському середовищі наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. (За матеріалами Старобільського повіту Харківської губернії) // Матеріали наукової конференції археологів і краєзнавців, присвяченої 75-річчю від дня народження Л.В.Бєдіна. – Луганськ: Луганський краєзнавчий музей, 2005. – С.209-219.

3. Пошивайло О.М. Етнографія українського гончарства: Лівобережна Україна. – К.: Молодь, 1993. – 408 с.

4. Словарь української мови /Упорядкував з додатком власного матеріалу Борис Грінченко. – К.: Наукова думка, 1996. – Т.ІІІ. – 516 с.

5. Спогади жительки с.Постав-Муки Явдохи Іванівни Курило, 1941 р.н. // Звіт про лінгво-керамологічну експедицію до колишніх гончарних осередків Полтавщини (Постав-Муки, Городище, Лісова Слобідка) Світлани Литвиненко // Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства. – Ф.1 – Оп.7 – Од.зб.36 – 76 арк.{jcomments on}