Серпень багатий на релігійні свята. Одним із них є день семи святих мучеників Маковеїв, або, як його називають у народі, «Маковія».У цей день у церквах святять воду, квіти, мед імак. Мак був головним атрибутом освячення в церкві. Сакральний його статус в українців був доволі високим. Освячений на «Маковія» маквважався цілющим. Зернами маку обсипали худобу та все обійстя «від усякого лихого й злого ока», а маківки тримали за образами на покуті.

А Ви знаєте, що таке «буябес», «таратор», «рамен», «даньхуатан», «харчо», «гаспачо», «місо», «хого», «фо»? Якщо так, то Ви або справжній кулінар, або затятий мандрівник, оскільки йдеться про супи, традиційні для різних країн і народів. Їх у світі налічується близько 150 типів, які поділяються на більш ніж тисячу видів зі своїми варіантами приготування. Саме ця страва святкує 5 квітня Міжнародний день супу.

За часів Київської Русі однією з найбільш поширених посудин для зберігання напоїв була невеличка бочка, яку згодом назвали «барило». Це слово походить від латинського barillus – «бочка». Точно не відомо, коли цей термін з’явився на теренах України.

Перші бочки-барила виготовляли з дерева. Здебільшого, обирали для цього дуб, липу, вербу. Дерев’яні барила стягували дерев’яними обручами з обох боків. Вони стояли в горизонтальному положенні. Вгорі в них був отвір, через який виливалася рідина. Його закупорювали дерев’яною втулкою.

10 лютого 2019 року виповнилося 80 років заслуженому майстру народної творчості Григорію Петровичу Гриню, який пов’язав своє життя з художньою творчістю загалом і вишивкою зокрема.

Ідучи вулицями рідного селища, я раніше не звертала увагу на маленького сивого дідуся, який ходить потихеньку зі своїм товаришем-велосипедом. Та цього разу щось спонукало мене глянути на нього. Ось він зупинився біля ялинки, подивився вгору, поліз у кишеню свого старенького, але охайного пальто, щось витяг і кинув на землю. Трішки відійшовши, повернувся назад і посміхнувся. А там зграйка горобців почала збирати щойно кинуте зерно – б’ються і сперечаються за «ласий шматок».

     2015 рік став ювілейним для опішненської майстрині іграшки  Параски Єлисеївни Яценко (у дівоцтві Гриб). У її родині та й в усьому оточенні було чимало тих, кого доля пов’язала з гончарством. Дід Гнат Гладиревський, батько Єлисей Гриб, свекор Лука Яценко, чоловік Микола Яценко – всі вони були гончарями, мати Феодосія – майстринею іграшки і малювальницею, свекруха Марія теж в юності малювала.