Шановні відвідувачі!

Із 13.05.2020 року опублікована нова версія сайту, яка працює за постійною адресою http://opishne-museum.gov.ua/. Вся оновлена та актуальна інформація буде розміщуватися на новому сайті.
Будете на екскурсії в Полтаві, то не забудьте завітати і до нас.

. Опубліковано в Гончарство Опішного

Варвара Прокопівна Шиян. Опішне, Полтавщина. 12.06.2015. Фото Людмили Меткої. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства

Цьогоріч виповнилося 90 років опішнянській  малювальниці Варварі Прокопівні Шиян (у дівоцтві Бондаренко). Інформації в літературі про її життя дуже мало, проте опішняни, особливо ті, які працювали на гончарних підприємствах, знають і шанують цю поважну жінку.

Небагато залишилося в Опішному старожилів, які гарно пам’ятають місцеве гончарство середини – другої половини минулого століття. А тих, хто береже більш ранні спогади, й того менше. Варвара Прокопівна «погано згадує, що було вчора», проте чудово пам’ятає куток «Гончарівка», де вона народилася в березні 1925 року, своє навчання в Опішнянській школі майстрів художньої кераміки, роботу в гончарній артілі й  заводі «Художній керамік». Багато хто в родині Варвари Шиян пов’язав своє життя з гончарством: мама Федосія Бондаренко – майстриня глиняної іграшки, дід Артем Яценко – гончар,  дядьки Митрофан і Трохим Яценки – теж гончарі, сестра  Мотрона Кандзюба – майстриня глиняної іграшки, малювальниця. Окрім цього, гончарем був її свекор – Сергій Шиян, а чоловік Андрій в юності також гончарював з батьком. Двоюрідна сестра Варвари – Параска Біляк – була однією із найбільш відомих малювальниць Опішного. Долі родин гончарів Опішного часто переплітаються, адже в селищі чи не в кожній родині були ті, хто займався цим ремеслом. 

Варвара Прокопівна Шиян розглядає на фото працівників опішненського заводу «Художній керамік». Опішне, Полтавщина. 12.06.2015. Фото Людмили Меткої. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства. Варвара Шиян (друга праворуч, четвертий ряд) серед працівників опішненського заводу «Художній керамік» (цех №3).  Опішне, Полтавщина. 19.09.1964. Автор фото невідомий. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства.

1940 року Варвара Шиян вступила на навчання до Опішнянської школи майстрів художньої кераміки, проте не встигла її закінчити – почалася війна. Вже 6 жовтня 1941 року селище було в німецькій окупації. Згодом розпочався масовий вивіз людей, переважно молоді 1922–1925 років народження, на примусові роботи до країн Західної Європи, окупованих Німеччиною. До перепису всіх, придатних до фізичних робіт, потрапили й сестри Бондаренки. 1943 року Варвара й Мотрона, разом з багатьма іншими опішнянами, опинилися в Німеччині, де й перебували в м.Дюсельдорф на підневільних роботах до кінця 1945 року. Спогади жінки того часу дуже болючі. Зі сльозами на очах вона розповідала: «Я поступила в керамшколу в сороковому році, у мене й сестра Мотя, старша на три годи там вчилась.  Наша мама іграшки сама ліпила і нас навчила. А в 1943 годі нас обох із сестрою забрали в Германію. Мені тоді було вісімнадцять. Коли нас зібрали, ми ночували в розваленому клубі, а утром уже должні були відправлять.  Батьки спішили нас провести, пряники мама спекла на дорогу. Вони не вспіли, як нас уже погнали пішки на Полтаву. Вони доганяли нашу колону, босі бігли по дорозі. Ми плакали усі і даже не змогли нормально попрощатись».

На щастя, дівчата після звільнення повернулися додому й одразу ж разом із матір’ю стали ліпити іграшки-свистунці у вигляді пташечок, які здавали в артіль «Червоний гончар». Працювали вони спочатку в колгоспі, а 1947 року Варвара вийшла заміж і пішла трудитися в артіль «Червоний гончар». Спочатку вона виконувала різні допоміжні роботи, а навчившись мальовці у відомої опішнянської малювальниці Мотрони Назарчук, також стала працювати малювальницею спершу в артілі «Червоний гончар» (1947–1962), потім у гончарному цеху Опішнянського промкомбінату (1960–1962), а після об’єднання гончарних підприємств – у цеху №3 заводу «Художній керамік» (1962–1980).

Ескіз опішненської мальовки, виконаний Варварою Шиян. Опішне, Полтавщина. 2009. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства. – Ф.25. – Оп.1. – Од.зб.1. – Арк. 11.

Ескіз опішненської мальовки, виконаний Варварою Шиян. Опішне, Полтавщина. 2009. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства. – Ф.25. – Оп.1. – Од.зб.1. – Арк.12.

Бог послав Варварі Шиян довге життя. Більш ніж до вісімдесяти років вона жила сама на «Гончарівці». Діти й внуки часто провідували, допомагали, просили перебратися до них. Проте так не хотілося кидати власну домівку. Тільки в останні роки Варвара Прокопівна переселилася до доньки. Довгими безсонними ночами згадує вона своїх колег по заводу і керамшколі: «Може, того, що ми молоді були, а харашо тоді було. І люди добріші. Я любила свою роботу, любила придумувати щось нове. А які мальовщиці були в нас гарні – Бондаренко Марія, Канівець Валя, Дудник Ліда і Шура, Ширай Рая, Басенко Ганна, Радченко Настя»! Заблукало в пам’яті бабусі Варвари багато спогадів, проте й до цього часу її рука пам’ятає і вміло виводить на папері квіти, листочки, виноград, завитки та багато інших елементів традиційної опішнянської мальовки.

 

Старший науковий співробітник

Національного музею-заповідника українського гончарства,

кандидат історичних наук

Людмила Метка

 
 
 
 
 
 
 
 
Замовити екскурсію