Неабияку роль в культурному житті Опішні займає Національний музей-заповідник українського гончарства. Це і сучасні експозиційні зали. І новітній підхід в демонструванні музейних експонатів. І скупрульозний майже педантичний підхід у підборі персоналу. І величезна Книгозбірня. І сучасне видавництво. Грунтовно налагоджена пошукова справа. Динамічність розвитку – пошук і реалізація нових ідей. Залучення як вітчизняних так і зарубіжних науковців до вивчення основ гончарства, керамотворення. Реалізація поступального розвитку та вдосконалення музейної справи, упорядкування музейної території. Систематичне проведення безлічі керамічних симозіумів, конференцій, наукових читань. Вирощення цілої плеяди місцевих науковців, які грунтовно досліджують різні аспекти гончаротворення та розвитку промислу на споконвічній території.
І це лише вершина айсберга. Основа роботи мало помітна для більшості і проводиться тихо, систематично без істерії і настільки професійно, що здається рядовою та буденною справою. Особливою темою розмови може стати започатковане музеєм загальноукраїнське свято – День Гончара та всі заходи, які проводяться паралельно з ним. Основним і неперевершеним керівником всього цього ТИТАНІКУ є Олесь Пошивайло. Це неординарна особистість, яка в оточуючих викликає безліч емоцій. Але дивовижним є те, що Олесь Миколайович нікого не залишає байдужим – одні його безмірно люблять, можна навіть сказати обожнюють, а інші тупо ненавидять. Ненавидять ймовірніше за те, що не розуміють. Причому абсолютно. Науковець з Великої літери, талановитий керівник, вмілий управлінець, людина з широким серцем є для більшості опішнян – червоним подразником. Бо, як інакше пояснити отаке несприйняття всіх без виключення ідей Музею, сприймання в штики всіх пропозицій, намагання в основі зруйнувати кожну ідею та починання, як Музею так і особисто Олеся.
Так все це є. Але одночасно паплюження Музею, оббріхування та нівелювання заслуг проходить з намаганням хоч якимось боком причепитися, присмоктатися до тієї великої справи, яку проводить музей. От хоча б останні заяви новобраного голови ОТГ Різника? Ось він – Месія, який нарешті розвине туризм у Опішні? Ось він розбудує туристичну галузь – величезні потоки туристів не тільки з Полтавщини (за його словами про Опішню знають лише в області), а для України він – Різник відкриє Опішню. Ось так…
Тоді виникає питання а що ж робив весь цей час Олесь? Чим займався Музей? Чого тут ( в Опішні) постійно товклися не тільки гончарі з України але і з інших країн? Куди нарешті їздять численні туристичні автобуси. А головне ЧОГО вони їздять? А, напевне, просто час вбивають. І ось нарешті Різник ВСЕ організує та СТВОРИТЬ туристичні потоки. ТАК? А чого Різник, будучи депутатом селищної ради по вулиці Партизанська допустив розбір приміщення колишнього заводу «Художній керамік»? Чому не зупинив? Не перешкодив? Споглядаючи збоку всю цю шмаркотню, починаєш розуміти, що нічого той Різник і не планує зробити свого в розвиткові туризму в Опішні – він пішов іншим шляхом – принижуючи Музей, він хоче змусити Олеся «зняти шляпу» і «прихилити коліно» перед паном Різником. Але такого не буде НІКОЛИ. Хто такий Коля і хто такий Пошивайло Олесь Миколайович? Світ не вічний, а гончарство жило, живе та буде жити. А Коля сьогодні тут, завтра там і Бог знає де іще опиниться. Тому всьому свій час.
Автор: Олександр Правденко
Джерело: https://www.facebook.com