11 січня 2015 року
пішов із життя гончар, майстер глиняної пластики,
член Національної спілки художників України,
заслужений майстер народної творчості України
Борис Миколайович Цибульник
Народився Борис Цибульник 15 лютого 1952 року в селі Шарівка Валківського району Харківської області в робітничій сім’ї. Уже з дитинства він мав схильність до мистецтва – багато малював з натури, займався різьбленням. Перше його «знайомство з глиною» розпочалося з «дитячих забавок на попасі», де діти, які пасли худобу, ліпили іграшки з глини. 1968 року 16-річним юнаком Борис виліпив з глини свій перший «серйозний виріб» – бюст людини. 1969 року, маючи бажання навчитися гончарювати, поїхав у хутір Піски, що неподалік від Валок, до гончаря Григорія Тихоновича Білостоцького. Там він уперше побачив гончарну майстерню, спробував себе за гончарним кругом, спостерігав процес випалювання. Потім була зустріч з відомим валківським гончарем Федором Гнідим, який поділився з хлопцем «деякими премудростями» гончарної науки. 1969 року, після закінчення школи, Борис мав намір вступити до Харківського художнього училища, але запізнився з терміном подачі документів, тому, щоб не втрачати час, навчався в Люботинському професійно-технічному училищі, де здобув спеціальність помічника машиніста тепловоза. Сумлінно пропрацювавши кілька років за спеціальністю, він не полишив захоплення мистецтвом: колекціонував старі зразки різьблення, вишивки, гончарних виробів. У 1972–1973 роках, коли проходив службу в армії, він отримав листа від матері з вирізкою із газети, де повідомлялося про відкриття у Валках Промкомбінату з гончарним цехом. В ньому вона відмовляла сина займатися гончарством. «Не увлекайся этим мастерством, у тебя не будет свободного времени…»,– писала мати. Проте в Бориса «глина в голові була».
Валківський промкомбінат відкрився навесні 1973-го, а 17 червня того ж року Борис Цибульник, повернувшись з армії, пішов туди на роботу – «пішов у науку» до відомого у Валках гончаря Дмитра Наріжного. Під час роботи в гончарному цеху навчився виготовляти простий побутовий посуд: «мисочки», «квітники», «тазочки», «макітерки», а також ліпити іграшку. На роботі в Промкомбінаті Борис Миколайович затримався 3 роки.
За цей час молодий чоловік одружився з місцевою дівчиною Ларисою. 1975 року в сім’ї народився перший син, Сашко (другий син, Сергій, – 1983 року). Заробітків у Промкомбінаті не вистачало на проживання, до того ж сім’я замислила збудувати власний дім, тому з 1976 року Борис Миколайович «пішов на вольні хліба». Працював довгий час у компанії «Укртелеком» у Харкові, а у вільний від основної роботи час займався будівництвом, пічними роботами. Цим умінням майстер завдячував своєму наставнику Дмитру Наріжному, бо саме той порадив йому «вчитися робити усе, що пов’язане з глиною». Так Борис Цибульник працював до 1995 року, «поки ноги носили і спина не боліла», проте навіть у цей час іноді «брав собі вихідний» і займався улюбленою справою – гончарював у Промкомбінаті, ліпив глиняні іграшки, скульптурні композиції, а також фігурний посуд невеликого розміру (глечики, банки, куманці) у вигляді людей і тварин. Робив не на продаж, а задля задоволення, тому вироби часто просто роздаровував знайомим.
З величезною теплотою Борис Цибульник пригадував знайомство з Володимиром Прядкою – головою Спілки майстрів народного мистецтва України, і мистецтвознавцем Петром Ганжею, з директором Будинку народної творчості Тамарою Лисенко з Харкова. Вони часто бували у Валках, збирали колекцію гончарних виробів Слобожанщини, яка лягла в основу Музею народного мистецтва Слобожанщини, створеного у 1991 році. До музею потрапили й багато гончарних виробів, зібраних, за порадою Дмитра Наріжного, Борисом Цибульником в околицях Валок і рідної Шарівки, а також творів самого майстра.
З часу заснування Художньої школи у Валках Борис Цибульник тісно заприятелював з її директором Олександром Ковальовим. Він часто бував у школі, адже не мав власного місця для заняття улюбленою справою, а там, хоча б іноді, з’являлася така можливість.
З 1977 – Борис Цибульник – постійний учасник мистецьких виставок. Цього ж року він отримав відзнаку Першого всесоюзного фестивалю народної творчості, що проходив у Москві. 1988 року Тамара Лисенко ініціювала проведення першої персональної виставки творів майстра. Тоді ж його, в групі народних майстрів, було запрошено на Симпозіум народного мистецтва в місто Седнів у Чернігівщині. Майстер згадував: «Там у мене була перша можливість зробити все, що накопилось в голові за багато років. Дома зробити його за цей час я не міг». У 1995 і 1998 роках він був учасником Симпозіумів гончарства «Бубнівська кераміка» у Вінниці. 1995 року удостоєний звання «Заслужений майстер народної творчості України».
Разом з тими, хто знав Бориса Миколайовича Цибульника, з ким йому доводилося йти пліч-о-пліч, глибоко сумуємо з приводу тяжкої втрати.
Колективи
Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному й
Інституту керамології – відділення Інституту народознавства НАН України. {jcomments on}
|
|
|
|
|
|
|
|
|