Ольга Якимович, учасниця Мистецького Конкурсу «Перлина України – ХХІ», не змогла приїхати на церемонію нагородження переможців, тож надіслала лист:
«Вітаю тебе,Опішне!
Вітаю всіх організаторів літературного конкурсу!
Вітаю дирекцію музею Гончарства!
Перш за все хочу подякувати за запрошення на фінальну частину. Мені найбільше приємно і втішно те, що Ви мене помітили. Тут,на чужині,дуже легко загубитися посеред мільйонів іноземців. Безмежно вдячна Вам за те, що визнали мене і призналися до мене. Це так важливо знати, що там – Дома –мене не мають за вигнанку. Бути на чужині, працювати і щось творити – дуже важко. Ваше запрошення направду надало мені крила і бажання літати. Хочу написати ще і бути корисною для Вітчизни.
Я створила п’єсу-казку,бо знаю, що найбільший вплив на дитячу свідомість має театр, де малеча отримує головних героїв та ідеали для наслідування. І якщо мояказка раптом отримає сценічне втілення, якщо один із юних глядачів спробує щось виліпити з глини. Вірмо – Україна буде назавжди!
Мої казкові герої вигадані, але говорять про реальні речі: про славнозвісну опішнянську глину, гончарів та гончарську ментальність та магію, про дух,який вдихається у виріб. Про всілякі біди і перепони, що зустрічаються на шляху всіх чесних людей. Я голосно аплодую тим, хто придумав цей конкурс і організував його. Я аплодую всім учасникам цьогоконкурсу, я палко аплодую всім гончарам,які серцем чують глину, розуміють її і вміють творити з неї чудеса.
Дозволю собі помріяти і припустити, що мій твір про гончарство розбудить у дитячій фантазії і самих організаторів, конкурс між юними гончарами. Звісно, якщо умови і можливість музею дозволять таку розкіш. Проте маю глибоке переконання в тому, що сьогодні будівництво українського музею здійснюється не старими потугами, а сильною і розумною молоддю і наймолодшими поколіннями. Щиро тисну усім руку і гречно дякую за натхнення, за свято душі і серця.
Учасниця літературного конкурсу.
Аквілея, Італія. 15.10.11.»*
*[Збережено мову оригіналу]