Опішне (сучасна офіційна назва «Опішня») — один із наймогутніших та найславетніших центрів культурної самобутності українців, загально визнана столиця українського гончарства. Постановою Кабінету Міністрів України селище включене
до «Списку історичних населених місць України». На території поселення знаходяться унікальні пам’ятки археології.
З давніх_давен тут інтенсивно розвивалося гончарство. Наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. у містечку працювало близько 1000 гончарів, продукція яких експортувалася майже на всі континенти світу. В 1894 р. в Опішному було відкрито першу на
Лівобережній Україні земську губернську навчально-показову гончарну майстерню, і донині Опішне — єдиний в Україні осередок традиційного гончарства. В селищі функціонували найбільші в Україні
гончарні заводи: «Художній керамік» та «Керамік». Тут діють приватні
гончарні художні майстерні відомих українських митців, заслужених{jcomments on}
майстрів народної творчості України — Михайла Китраша, Василя
Омеляненка, Миколи Пошивайла та багатьох молодих майстрів
кераміки. Нині в Опішному працюють три заклади державного значення:
Національний музей_заповідник українського гончарства,
Державна спеціалізована художня школа_інтернат І–ІІІ ступенів «Колегіум мистецтва в Опішному», Інститут керамології — відділення Інститутународознавства НАН України.
У 1986 р. в Опішному засновано Музей гончарства.
Через три роки було прийнято постанову про формування на його базі Державного музею_заповідника українського гончарства — науково_
дослідного і культурно_освітнього закладу, національної гончарної
скарбниці України. У березні 2001 р. йому було надано статус
національного.
Діяльність музею_заповідника спрямована на формування кера_
мологічних колекцій. Серед головних завдань музею — проведення
наукових досліджень з історії українського гончарства, вивчення його
сучасного стану. Музей однаково цікавить як традиційне гончарство,
так і вироби фабрично_заводського виготовлення, твори професійних
художників_керамістів, оскільки вони визначають різні напрямки роз_
витку нашого гончарства.
Музей_заповідник володіє найбільшою в Україні колекцією гончар_
них виробів, у якій налічується понад 40 тис. одиниць зберігання.
В ній представлено здобутки майстрів майже всіх традиційних
осередків народного гончарства та творчість провідних українських
художників_керамістів. На території музею сформовано Національну
галерею української монументальної кераміки, основу якої становлять
керамічні вироби художників_керамістів, скульпторів, створені
в Опішному під час Національнихсимпозіумів гончарства.
У структурі музею функціонують Гончарська книгозбірня України,
Національний архів українського гончарства, Аудіовізуальна студія та аудіовізуальний фонд українського гончарства, видавництво«Українське народознавство».
( Докладніше можна дізнатися тут : www.opishne-museum.gov.ua)
Учора ми покинули всі невідкладні справи і поїхали на міжнародне свято, яке відбувалося протягом цього тижня:
У Опішні, в музеї та його філіалах ми не вперше, тому й за мету ставили відвідати тільки саме свято та виставку-конкурс.
Саме село , як то кажуть, "не впечатляет" : якесь занедбане, з традиційним полтавським бездоріжжям. Зате опішнянський дух у ньому живе. Проти майже кожного двору знаходяться виставлені на продаж предмети кераміки, то ж сиві бабусі, дідусі, дітвора - усі при ділі: торгують.
до «Списку історичних населених місць України». На території поселення знаходяться унікальні пам’ятки археології.
З давніх_давен тут інтенсивно розвивалося гончарство. Наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. у містечку працювало близько 1000 гончарів, продукція яких експортувалася майже на всі континенти світу. В 1894 р. в Опішному було відкрито першу на
Лівобережній Україні земську губернську навчально-показову гончарну майстерню, і донині Опішне — єдиний в Україні осередок традиційного гончарства. В селищі функціонували найбільші в Україні
гончарні заводи: «Художній керамік» та «Керамік». Тут діють приватні
гончарні художні майстерні відомих українських митців, заслужених{jcomments on}
майстрів народної творчості України — Михайла Китраша, Василя
Омеляненка, Миколи Пошивайла та багатьох молодих майстрів
кераміки. Нині в Опішному працюють три заклади державного значення:
Національний музей_заповідник українського гончарства,
Державна спеціалізована художня школа_інтернат І–ІІІ ступенів «Колегіум мистецтва в Опішному», Інститут керамології — відділення Інститутународознавства НАН України.
У 1986 р. в Опішному засновано Музей гончарства.
Через три роки було прийнято постанову про формування на його базі Державного музею_заповідника українського гончарства — науково_
дослідного і культурно_освітнього закладу, національної гончарної
скарбниці України. У березні 2001 р. йому було надано статус
національного.
Діяльність музею_заповідника спрямована на формування кера_
мологічних колекцій. Серед головних завдань музею — проведення
наукових досліджень з історії українського гончарства, вивчення його
сучасного стану. Музей однаково цікавить як традиційне гончарство,
так і вироби фабрично_заводського виготовлення, твори професійних
художників_керамістів, оскільки вони визначають різні напрямки роз_
витку нашого гончарства.
Музей_заповідник володіє найбільшою в Україні колекцією гончар_
них виробів, у якій налічується понад 40 тис. одиниць зберігання.
В ній представлено здобутки майстрів майже всіх традиційних
осередків народного гончарства та творчість провідних українських
художників_керамістів. На території музею сформовано Національну
галерею української монументальної кераміки, основу якої становлять
керамічні вироби художників_керамістів, скульпторів, створені
в Опішному під час Національнихсимпозіумів гончарства.
У структурі музею функціонують Гончарська книгозбірня України,
Національний архів українського гончарства, Аудіовізуальна студія та аудіовізуальний фонд українського гончарства, видавництво«Українське народознавство».
( Докладніше можна дізнатися тут : www.opishne-museum.gov.ua)
Учора ми покинули всі невідкладні справи і поїхали на міжнародне свято, яке відбувалося протягом цього тижня:
У Опішні, в музеї та його філіалах ми не вперше, тому й за мету ставили відвідати тільки саме свято та виставку-конкурс.
Саме село , як то кажуть, "не впечатляет" : якесь занедбане, з традиційним полтавським бездоріжжям. Зате опішнянський дух у ньому живе. Проти майже кожного двору знаходяться виставлені на продаж предмети кераміки, то ж сиві бабусі, дідусі, дітвора - усі при ділі: торгують.
детальніше ТУТ