Шановні відвідувачі!

Із 13.05.2020 року опублікована нова версія сайту, яка працює за постійною адресою http://opishne-museum.gov.ua/. Вся оновлена та актуальна інформація буде розміщуватися на новому сайті.
Будете на екскурсії в Полтаві, то не забудьте завітати і до нас.

Друк

вкл. 17 березня 2017.

visnik-press.com.ua

Лев при двох головах – охоронець музею

Давно збиралися колективом «Вісника» до Опішні на Полтавщині – знаменитого центру народного гончарства. І ось наприкінці жовтня, подолавши якихось 275 кілометрів, ми в цьому селищі Зіньківського району. Дороги в ньому далеко не ідеальні, зате без будь-якої підказки, лише за допомогою дорожних вказівників, безпомилково знаходимо музей. Музею цьогоріч виповнилось рівно 30 років з дати створення. З 2001 р. він носить назву Національного музею-заповідника українського гончарства, включає загалом 6 об’єктів, що розміщуються на 18 гектарах.

«Сядемо під перелазом, заспіваймо пісню разом». Автор – Микола Вакуленко, 2001 р.

«Сядемо під перелазом, заспіваймо пісню разом». Автор – Микола Вакуленко, 2001 р.

Заходимо у двір. Почути екскурсовода неможливо – до входу прямує група юних екскурсантів, і кожен затято дме в глиняний свистунець. Пробую обуритися, та екскурсовод мене утримує, мовляв, згодом самі такими станете, і запрошує далі, на простір – до гончарського етнопарку, який цілком можна назвати галереєю монументальної та садово-паркової скульптури. Скульптури найрізніших розмірів, форм і сюжетів. Їх тут близько трьох сотень. Де взялися тут у такій кількості? Все просто – музей організовує фестивалі-конкурси (вони вже набули статусу міжнародних) з єдиною вимогою до учасників – їхні витвори залишаться тут, щоб надійти до фондової колекції. Конкурсантів – скульпторів-гончарів – у фантазії не обмежують, тож зустріти на зелених галявинах музею можна будь-що і будь-кого. Назви багатьох скульптур говорять самі за себе – «Опішнянська мадонна», «Берегиня», «Окрилена», «Обладунки князя Ігоря», «Хресна сила». Звичайно ж, є тут і безліч робіт простішого чи й взагалі жартівливого сюжету. Серед них – багато жанрових, ще більше всіляких кумедних тваринок. Ось «Дама з міста» (огрядна жінка загорає на травичці, прикрита лише журналом «Наталі», а двоє селян підглядають з-за парканів), ось дивовижне «Кохання кентавра», ось «На риболовлі», а тут сила-силенна найрізноманітніших котів, собачок, баранців, які що тільки не витворяють. А в центрі всього цього буйства фантазії – головний охоронець. «Лев при двох головах» – так називається ця чудернацька робота місцевого гончара Василя Омеляненка. Дивна ще й тим, що це його єдина скульптурна робота (а йому вже за 50): до і після цього він виготовляв лише посуд.

На території музею безліч чудесних місць для фотографування

На території музею безліч чудесних місць для фотографування

Тут же, надворі, нам показують гончарну піч-горно. Саме в таких випалювали і випалюють свої вироби сільські гончарі. Просушені вироби випалювали 12 годин у два етапи з поступовим нарощуванням температури. Опішнянська глина має сірий колір, після першого етапу змінює на теракотовий, а вже після другого – звичний нам червонуватий. Питаємо, який процент втрат посуду після випалювання. Відповідь вражає: гончар задоволений, якщо після випалювання у брак відправить лише третину своїх виробів!

Тепер можна і в сам музей. Нам розповідають про багатовікову історію гончарства в цьому краї, традиції і династії, демонструють документальний фільм про легендарне подружжя опішнянських гончарів Гаврила та Явдохи Пошивайлів. У музеї зібрана унікальна колекція різноманітних гончарних виробів з усієї України. Є тут миски, плесканці, куманці, барильця, супники, миски-друшляки, риночки (рукомийники), пасківники (форми для великоднього хліба), пательні, тулівники і навіть горщата-двійнята. Є й макітри (назва пішла від макотерть) різного розміру, зокрема, найбільша (для тіста) – 50-літрова. Є тут і колекції дитячих іграшок-фігурок, і картин-кашпо (близько 300 штук) – звичайно ж, теж із глини.

Глиняні пазли скласти непросто

Глиняні пазли скласти непросто

Вражає, що стільки всього можна зробити з цього такого простого, як нам завжди видавалося, матеріалу. І шкода стає, що на сьогодні в Україні збереглося, по суті, два осередки цього давнього ремесла, яке більш справедливо треба було б називати мистецтвом: Опішне на Полтавщині та Косів на Івано-Франківщині. Та саме Опішне – визнана столиця українського гончарства, що стала символом вітчизняної культури і визнаним міжнародним мистецьким брендом. Не менше.

І ось ми спускаємося на перший поверх і нарешті можемо зайнятися тим, про що мріяли протягом всієї екскурсії: на кілька хвилин й самим стати гончарами під орудою неабияких фахівців. Оце так інтерактив! Хтось із моїх колег пішов до гончарного круга. Хтось спілкується із потомственним гончарем, 86-річним Миколою Пошивайлом, який кілька років тому відійшов від справи (підводить рука), але не може без неї, тож навчає в музеї охочих туристів, як це легко – своїми руками зробити симпатичну рибку. А поруч художник-кераміст Ірина Мирко (інтер’єри в музеї оформлені саме за її кресленнями) покаже, як готуються ескізи виробів, як наноситься малюнок на вироби. Запитую в неї, де музейники випалюють свої керамічні роботи. «Та прямо тут, в кабінетах». Бачачи, як я здивувався, уточнює: «Там стоять електропічки». – «І який у вас вихід якісних виробів?» – питаю, пам’ятаючи класику. «100-відсотковий, –

Микола Пошивайло навчить азам ліплення з глини будь-кого

Микола Пошивайло навчить азам ліплення з глини будь-кого

впевнено відповідає керамістка: – печі-то автоматичні, муфельні». Підходжу до Лізи Прокопівни Миздренко, голови ради ветеранів, теж члена нашої групи, адже вона давній друг нашої редакції. Вона бережно тримає сіру чашечку, тільки-но зняту з гончарного круга: «Це неймовірне відчуття, коли під пальцями оживає ковалок глини, витягується, набуває форми, перетворюється на чашку! Тепер, мені сказали, якихось три дні, і вона сама собою висохне як слід».

Є й інша забава тут – для ерудитів: скласти керамічні пазли. Повірте, це складніше, ніж звичні для нас картонні, – треба помізкувати побільше. Але ж яка радість, що ти працював з такими рідкісним фігурками!

На виході нас чекають музейні буклети та глиняні півники-свистунці. Кожен дме у свій. Свист неймовірний. Ну прямо як ті діти, згадалось мені.

А ми ще не прощаємося з Опішним – заїжджаємо на тутешній базар, де торгують винятково керамікою. Кожен з нас купує собі щось на згадку, хоча б чашечку. Щось із такого магічного й теплого матеріалу – глини…

Валерій Шкребтієнко

Фото Олени Матвієнко та Сергія Мевші

 

Опішня чи Опішне?

Працівники музею-заповідника, як нам сказали, «культивують» назву Опішне. Чому? Бо саме так говорять місцеві люди: «Опішне» і навіть «Опішнє» та відповідно – «в Опішному» чи «в Опішньому». Назву «Опішня» ввели колись російські канцеляристи.

 

Що включає музей- заповідник?

До його складу, окрім власне музею українського гончарства, входять галерея української монументальної скульптури, музеї-садиби гончарівни Олександри Селюченко та гончарської родини Пошивайлів, музей філософа й колекціонера опішнян

 
 
 
 
 
 
 
Замовити екскурсію