Друк

вкл. 22 березня 2017.

 

  яже підступно приспала й безпощадно виснажила нас дорога у цьому летючому потязі-часі, оснащеному найхитромудрішою електронікою, до якої людина потрапила у безповоротну залежність, і вщерть напханому якщо не всілякою “статусною” марнотою, то депресією через її недоступність. Як же не вистачає нам споконвічної живильної сили – від тепла землі, від щастя, яке переливається через дотик до дивовижного витвору простого сільського майстра в самісіньке серце, від цілющого споглядання тієї краси, яка не має достеменного віку, бо справжній її початок сягає за обрії тисячоліть, а кожен завиток і відтінок є кодом до єднання з генієм предків, нероздільним від таємниць Всесвіту і сакральної мови природи.

 

більше: http://www.zorya.poltava.ua/?p=22170