Іващенко Ольга народилася 21 січня 1987 року в Лебедині Київської області. Закінчила Державну академію керівних кадрів культури і мистецтв (2008), Національний університет біорізноманіття та природокористування (2011). Учасниця літньої школи гончарства 2012 року.
Основні зацікавлення: квітникарство, рослинництво, контемпорарі-арт.
Її враження:
«Сонячне подвір’я музею. Великі й важкі ворота, що беззвучно зустріли й беззвучно провели, портал в паралельну реальність, а не ворота. Подвір’я. Повне сонця й теплого вітру, з нереальним пейзажем та істотами, що живуть тут.
Їх відчуваєш шкірою, вони реальні. В цьому я впевнена.
Працівники музею – віддані своїй справі, щирі й людяні. Такі люди не часто зустрічаються. Дякую за все!
Кімната, де випалювались вироби. А точніше їх жар і запах. Для мене тепер це запах новонародженого гончарного виробу, його тепло й фактура. Хто не був там – не зрозуміє, навіть не намагайтесь.Церемонія відкриття симпозіуму, помазання глиною, знайомство з керамістами. Свято, таке, як Новий Рік чи Пасха, чи Різдво, чи 8 Березня. Повне відчуття святковості, урочистості.
Наметове містечко скульпторів. Коли його розібрали, відразу зникла атмосфера. Вивітрилась протягом. Тут була, і вже нема. А пройшов усього день.
Дерев’яний будиночок майстринь. Місце, куди ходили за допомогою й порадою. Відцентрована кулька й перший глечик.
Викладені гранітними валунами сходи вниз, розпечені й вузькі, дорога до палатки – білої і такої домашньої, затишної, зі скатертинкою на столі, кольоровими тазками й розвішаними фартушками-рушничками під стелею. Запах ранкової прохолоди, вібрація, що налаштовує на творчість. Незрозумілим чином це все загострює відчуття. Глина. Найбільший скарб, ретельно замотаний у целофановий пакетик і накритий кришкою. Гончарювання почалось. Дзвінкий лязкіт – це музика початку робочого дня в Академії. Перебиваєм глину. Для того, щоб потім зробити кульку, поставити на центр, проколоти, зробити денце, підняти стінки, вінця… Ого скільки операцій! А коли сидиш за кругом, ні про що таке подібне не думаєш. Медитація в чистому вигляді, не думаєш взагалі ні про що. Навіть телефон у миску з водою кладеш, не думаючи.
Сідаєш за круг робити мисочку – виходить горщик або взагалі нічого не виходить. Зрозуміло, це не те, що можна примусити себе робити. Ремесло, але не в моїй реальності.
Ліплення з глини. Уявляєте, з глини можна ліпити?! Ну, зрозуміло, ви знали. А ви впевнені, що з кульки можна зробити чашку?
Чашка з Карімовою стала для мене новим відкриттям глини. І Карімова також стала відкриттям.
Потім було багато технік, багато цікавого, але перше враження від ліплення – найяскравіше. Шамот звичайно відрізняється від глини – унікальний матеріал, шершавий, а коли ти його пригладиш, гладенький. Вимагає лагідного відношення і не терпить брутальності.
Другий тиждень академії. Розуміння того, що половина шляху пройдена. Жорсткі критерії до своїх виробів, усе перетворюється знову в грудку. Стараєшся робити тонші стінки, рівніший контур, вінця якісь не які. Нагончарювали. Сушіння, перше випалювання. Перші роботи.
Перший півник-свистунець. Свистить ще й досі. Зарум’янений чубчик і бічок, народжений у вогні горна.
Знайомство з Агнешкою, Кароліною, Юрою і Лесею. Керамісти-авангардисти. Без історій, як тепер усе погано, з іскрою в очах, шаленою працьовитістю й темпераментом. І новим для мене мистецтвом. Мистецтвом у моєму розумінні, з роботами, з якими можна жити вдома, в офісі, в саду. Я б хотіла жити з таким мистецтвом. Я рада, що в Україні є таке мистецтво, і засмучена, що не знала про нього раніше.
Розпечено-червоні вироби в темряві ночі, запах диму й вібрація. Ніч раку. Очікування на результат від цієї диво-технології. Диво вийшло!
P.S. Дякую!».
Влітку 2013 року Е-літня АКАДЕМІЯ ГОНЧАРСТВА для харизматиків, романтиків, диваків і діячів втретє відчинить свої двері перед бажаючими осягнути таїнство творення гончарних виробів. Запрошуємо до навчання! {jcomments on}
