11 березня 1986 року в Опішному, за дорученням Ради Міністрів України, засновано Музей гончарства. Через три роки (03.11.1989) прийнято урядову постанову про формування на його базі Державного музею-заповідника українського гончарства — етномистецтвознавчого науково-дослідницького і культурно-освітнього закладу, національної гончарської скарбниці України. Нині музей-заповідник постає Всеукраїнським центром дослідження, збереження й популяризації гончарської спадщини України.
Діяльність музею-заповідника спрямована на збирання польових матеріалів, формування колекцій, наукове вивчення та популяризацію українського гончарства. У даний час заклад не має постійної експозиції — новітні будівлі проектуються. 1995 року відкрито Науково-дослідницький центр музею-заповідника, аналогів якому немає в жодному іншому музейному закладі як України, так і поза її межами. У його складі функціонують: Центр досліджень українського гончарства, Центр інформації та джерелознавства українського гончарства (Гончарська книгозбірня України, Національний архів українського гончарства, Аудіовізуальний фонд українського гончарства, Аудіовізуальна студія українського гончарства, видавництво «Українське Народознавство»), Центр розвитку духовної культури (виставкова зала, мистецька крамниця). Планується формування Гончарського етнопарку (експозиції просто неба традиційного побуту українських гончарів).
В Опішному сформувався чисельний науковий колектив, інтелектуальний потенціал якого в сфері дослідження гончарства не має рівних в Україні. Зокрема, науковими співробітниками розробляються наукові теми з найрізноманітніших проблем археології, історії, етнографії, мистецтва та технології кераміки. До його діяльності причетні провідні вчені в даній галузі знань. Працівники музею-заповідника навчаються в аспірантурі інститутів системи Вищої школи України. Музей підтримує творчі і наукові зв’язки з найбільшими керамічними музеями США, Франції, Великобританії, Іспанії, Португалії, Нідерландів, Німеччини, Бельгії, Італії, Швейцарії та інших країн, Міжнародною академією кераміки в Женеві, Європейським центром світової кераміки в Гертогенбоші тощо. Музей-заповідник виступив ініціатором створення Міжнародної асоціації музеїв кераміки.
Займається пошуком та збереженням писемних документів, пов’язаних з історією гончарства. Формуються персональні фонди дослідників (дисертації, рукописи, спогади, щоденники та звіти експедицій), майстрів-гончарів та художників-керамістів (спогади, біографічні матеріали); колекції періодичних публікацій, документів організацій, пов’язаних з гончарством. Спеціалізується на пошуку та збереженні аудіовізуальних матеріалів, що висвітлюють історію гончарства, особливості виробництва, форм та орнаментики керамічних виробів, традиційний побут майстрів (негативи, слайди, фотографії, кінофільми, відеофільми, звукові записи). Найбільша в Україні збірка відеофільмів про гончарні центри України та технологію гончарного виробництва світу (Україна, США, Англія, Японія). Формується комп’ютерний банк даних.
Найбільша в Україні збірка літератури з проблем українського та світового гончарства. Комплектується періодичними керамологічними виданнями Росії, США, Англії, Франції, Німеччини, Іспанії, Португалії, Італії, Австралії. Багата колекція літератури XIX-початку XX століть. Поважний фонд видань української діаспори.
| Видавництво "Українське Народознавство" |