Опішне! Добрий ранок дорога,

Моя маленька, рідна батьківщино!

В твоїх обіймах народилась я,

Зростала тут щасливая дитина.

І подолавши всі далекії шляхи,

Не заблукала я на тій дорозі,

А ти, як мати, дочекалася мене,

Як мати, ти стояла на порозі.

Нема ніде такої пісні солов’я,

Що на світанні в вись летить до сходу сонця,

Нема ніде такого лагідного дня,

Що променем вже стукає в віконце,

Нема ніде дзвінкішого струмка

І очерету, що хитається на вітрі,

І шелестом берези сповіща

Про чистеє, прозореє повітря.

Благослови, мій Боже, рідний край

І пісню жайворонка в полі!

Благословенна будь, ти матінко-земля,

На довгу і щасливу долю!

Олена Носач,
співробітник Національного музею-заповідника
українського гончарства в Опішному

Чи звертали Ви увагу на руки, які працюють за гончарним кругом? Ні? Вони, як руки дерегента, який керує хором, літають, ніби в повітрі. Ось долоні торкаються глини, а за мить – уже тільки пальці. І ти не встигаєш отямитися і зрозуміти, що сталося, а майстер вже показує свій виріб. Немає просто гончарів. Є майстри своєї справи, які, не покладаючи рук, творять за гончарним кругом чудеса. І як боляче чути, коли гончаря називають образливим – глиноміс.
Це могла сказати тільки та людина, яка взагалі нічого не тямить у гончарстві, а репліку свою вигукнула просто від заздрощів.
Як не можуть дві господині приготувати однакового борщу, так не можуть два гончаря зліпити два однакових глечиків, бо в кожного з них своя техніка і свій стиль.
Кажуть, у людини очі – це дзеркало душі. А в гончаря дзеркало душі – це руки, бо руками він бачить і відчуває, де трішки, а де сильніше треба потягти глину, яка товщина глечика повинна бути. Туди ж, у середину виробу, очима ніяк не заглянеш. Щоб зробити гарний виріб, у майстра повинні бути чутливі й розумні руки.
Кожен гончар індивідуальність, хтось зробить глечик високий, з тонкими стінками та затійливою ручкою, а хтось зробить невисокий, з товстими стінками, але зручний у використанні в повсякденному побуті.
Одного разу до нас приїхали друзі з Криму і їм дуже захотілося подивитися, що ж таке кераміка. Зайшовши в приміщення музею, ми побачили, як майстер-гончар Микола Гаврилович Пошивайло звичним багаторічною практикою рухом сідає за гончарний круг. І почалася магія, бо руки майстра, не відриваючись від шматочка глини, за лічені хвилини створили чудо. У нас на очах він зліпив горнятко для запікання. Потім взяв волосінь, відрізав, ніби лезом, край, одним рухом підрівняв відріз, і ось виріб готовий. Така майстерність може викарбуватися тільки за багаторічні роки важкої праці. Наші друзі були вражені.
Пройшло трішки часу і на святі гончаря я знову зустріла Миколу Гавриловича. Він як раз показував одній родині, як працювати з глиною. Відомо, що діти – це вибуховий механізм повільної дії. І якщо в них щось не виходить, то вони, образившись, стараються втекти. От і в дівчинки одразу не вийшло зліпити гарний горщечок. І вона, ображена, хотіла вже бігти до своєї мами. Але Микола Гаврилович взяв її за руки, огортаючи їх теплом, і, ніби передаючи свою майстерність, поклав на шматочок глини, і вони разом створили чудо-горщечок. Радощам дівчинки не було меж. Її мама з вдячністю подивилася в очі майстру і ніби потонула в їхній доброті й турботі.
Великий уклін майстру за молоде покоління, майбутніх майстрів, які також, як і він колись, стануть працювати за гончарним кругом.

Стоїть хатина край села,
Покинута, забутая усими.
Вона щасливою була,
Коли у ній жила родина.
Тепер лиш згадує вона,
Поросшая скрізь бур’янами,
Проз неї як пройшла війна,
А потім знов побудували.
Як молодий тоді козак
Привів до хати молоду дружину,
Й дитячий сміх і голоси
Заділи душу вже старій хатині.
Та що ж це, бачить, хтось іде,
Якийсь дідусь, спираючись на палю,
А поруч йде із дідусем
Вже сива жінка, ніби схожа на Наталю.
На ту Наталю, що жила колись
У тій хатині, що в селі скраєчку,
Вона ще бігала тут босоніж,
Униз до ставка, ось, недалечко.
– А пам’ятаєш, батьку мій,
Як радісно було в хатині?
Як мама із печі тягла
Рум’яну, щойно спечену хлібину?
Як ми тоді із кухлем молока
Її всі куштували з апетитом.
– Так, доню, пам’ятаю я,
Але ти бачиш, все давно закрито.
Ніхто і не навідався сюди,
Все поросло тут бур’янами.
– То не сумуй же, батьку мій.
Я завтра ж буду тут з синами,
Ми приберемо, вичистимо все,
І оживе наша хатина.
Старенький посміхнувся і сказав:
– За ці слова я дякую, дитино.

   Передвеликодень завжди сповнений святочністю. Цьогоріч для художника-кераміста Володимира Шаповалова він став особливо визначним – 11 квітня мистець зустрів своє 70-ліття! На привітання Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному ювіляр відгукнувся листом:

Уважаемые Опошняне не ожидала от Вас такого поздравления, в восторге от него!!!
В нашем поселковом музее просят его для экспозиции, всем понравился дизайн и исполнение.
Еще раз и еще раз  Спасибо за поздравление и поздравляю Вас!
С наступающим Новым Годом, Большим Праздником Рождества Христова. 
И желаю всем, всем , всем всего самого наилучшего в жизни что может быть...


 29.12.2013                                       С ув. Г.И. Кломбицкая

Хотелось бы еще раз сказать огромное спасибо за приглашение к участию в симпозиуме, за первоклассную его организацию и возможность увидеть и услышать таких умных и интересных  людей. Можно только догадываться каких больших трудов все это стоит вашей дружной команде и Вам, как куратору, в особенности. Поэтому сил, терпения и здоровья и новых идей!

Было очень интересно, и даже при таком количестве времени нам удалось многое увидеть. Здорово! Эмоций масса, будем теперь все переваривать. Опыт Опошни - пример для нас всех. Искренне восхищаюсь вашим умением сохранить самобытность и вместе с тем быть на пике всех тенденций. Еще раз всяческих успехов музею и сотрудникам и новых успешных проектов.{jcomments on}

С уважением,

Турыгина Анна (Липецк)

  Пишу Вам, чтобы поблагодарить за приглашение на конференцию! Мне было очень приятно вновь посетить Ваш замечательный музей, встретиться с уже знакомыми коллегами, послушать интересные доклады, даже несмотря на языковой барьер!

Буду рада и в будущем принимать участие в Ваших мероприятиях!

Желаю Вам творческого благополучия и сил для организации новых мероприятий!

С уважением, Марина Политова

искусствовед

в.н.с. ГИМЗ "Горки Ленинские"

преподаватель МГУ им. М.В. Ломоносова

коллекционер кукол

Доброго дня, шановні люди!

   Мене звати Наталя. Проживаю в містіЧернівці, родом з Тернопільської області. Маю до Вас, напевно, дивне прохання, але надіюсь, що Ви мені спробуєте допомогти. Прочитала, що в Опішному відбудеться фестиваль «ВакулаФЕСТ–XXI». Ця рекламка фестивалю (картинка) потрапила на очі тому, що я шукала ковані вироби, хочемо з чоловіком красиву браму та огорожу.

   Тепер з історії: колись в дитинстві в домі моєї бабусі, якої вже нема сім років і яку я дуже любила, була картина з Петриківськими розписами, яку я любила і завжди пам’ятаю. Усвоєму домі кухню ми з чоловіком оформили  в українському стилі, розфарбували арку Петриківським розписом (побачила таку красотуводномуіззакладів Ужгорода).

   Маю мрію – замовити браму та хвіртку в такому ж стилі. Побачила ковку на рекламі «ВакулаФЕСТ–XXI» і загорілася. Тому моє прохання – якщо Ви маєте можливість – надішліть, будь ласка, рекламне фото  в повному розмірі ковки з Петриківським орнаментом або підкажіть, де можна подивитись фото цього художнього витвору або купити, якщо це платно.

   Ще хочу сказати, що подивилась Ваш сайт і радію, що українське – живе.

   Дякую, навіть якщо не зможете допомогти.

З повагою, Нога Наталія

*[ Мову оригіналу збережено]

Доброго дня, Пані Наталю!

            Щиро вдячні за увагу до сайту Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному.

            На Ваше прохання надсилаємо фото воріт – це центральний вхід до музею гончарства, для оздоблення яких було використано елементи опішненських орнаментів (опішненська традиційна мальовка на керамічних виробах).

            Будемо раді бачити  Вас і Вашу родину в Національному музеї-заповіднику  українського гончарства в Опішному.{jcomments on}

Ірина Іващенко,

куратор ІІ Національного ковальського фестивалю «ВакулаФЕСТ–ХХІ»

Ольга Якимович, учасниця Мистецького Конкурсу «Перлина України – ХХІ», не змогла приїхати на церемонію нагородження переможців, тож надіслала лист:

«Вітаю тебе,Опішне!

  Вітаю всіх організаторів літературного конкурсу!

  Вітаю дирекцію музею Гончарства!

  Перш за все хочу подякувати за запрошення на фінальну частину. Мені найбільше приємно і втішно те, що Ви мене помітили. Тут,на чужині,дуже легко загубитися посеред мільйонів іноземців. Безмежно вдячна Вам за те, що визнали мене і призналися до мене. Це так важливо знати, що там – Дома –мене не мають за вигнанку. Бути на чужині, працювати і щось творити – дуже важко. Ваше запрошення направду надало мені крила і бажання літати. Хочу написати ще і бути корисною для Вітчизни.

   Побывав в июле 2011 года на экскурсии, не смогла сдержать свои эмоции. Вернувшись домой, рассказывала про Ваш Музей всем знакомым, в том числе и на роботе. Так как работаю в рекламном отделе местной газеты, моим рассказом заинтересовалась редактор газеты. Было решено опубликовать статью про уникальный Музей.

Думаю, Вам будет интересно иметь в своем архиве эту газету. Если какие-то неточности – прошу извинения, рассказывала по памяти.

С уважением     Кочергина О.А.