Олена Носач
Балада про гончаря
Всі насміхалися над ним:
– Дивіться – божевільний!
Роботи іншої не мав,
А він ногами круг гончарний,
Як у вальсі дівчину, кружляв,
Він не образився, куди їм грішним знати,
Що це – кохання вічнеє його!
Ангоби, глина, круг гончарний
Не зрадять вже товариша свого,
Не зрадять так, як зрадила дівчина,
І порожнеча утворилася в душі.
І тільки сіра й незбагненна глина
Змогла і заспокоїти, і зрозуміть,
А він її, як ту дівчину,
До серця вже свого тулив.
Кохання й біль, і вірність й зраду
Тепер з гончарним кругом він ділив,
А люди ті ніколи не тримали
Шматочок вічності в руках.
І тільки круг гончарний з розумінням
Намотував його життєвий шлях.
