Аніщенко Вікторія народилася 16 липня 1983 року в Горлівці Донецької області. Закінчила Київський національний університет будівництва і архітектури (2007). Учасниця літньої школи гончарства 2014 року.
Основні зацікавлення: опанування органічного землеробства й будівництва з саману, допомога безпритульним тваринам, реставрація глиняних виробів.
Її враження:
«Ось і розпочалося навчання. У нас виявився жіночий колектив плюс один хлопець, та ще й який – москвич! Майстер Сергій Радько вчив нас гончарювати на крузі. Як же слухається його глина! Видається, ніби він взагалі не докладає жодних зусиль. Намагаюсь зважено розподіляти сили, оскільки попереду ще багато роботи й труднощів у навчанні…»
«…11 червня – офіційна церемонія відкриття V ІНТЕРСимпозіуму кераміки й Е-літньої академії. Обличчя кожного «академіка» таврували глиняним жартівливим боді-артом. Це знак того, що нас прийняли до лав. Після церемонії та бурхливої фотосесії Сергій Радько вчив нас ліпити півника-свистунця. Я замордувала не одну глиняну пташку, доки спромоглася викликати з неї звуки, хоч віддалено схожі на свист…»
«…У нас відбулася незвичайна екскурсія – ніч у Музеї-садибі філософа й колекціонера Леоніда Сморжа. Ця людина стала мені ближчою і дорожчою, особливо після прочитання його книги, присвяченої Олександрі Селюченко. Працівниці музею після екскурсії частували нас запашним чаєм з опішненських трав…»
«…Я навчилася робити повноцінну «тачанку» і «ловити хвильку», видовжуючи виріб. Переляк від гончарного круга в мене починає зникати. Здається, ми порозуміємося з ним…»
«…Влаштували «пікнік» та поласували суницями, що ростуть по розлогах Лисої гори неподалік Опішного. Ми потроху згуртовуємося й нарешті вивчили ім’я один одного…»
«…Головна подія дня – відвідання майстерні Василя Онуфрійовича Омеляненка. «Творіть з любовью», – порадив він нам, а сам уже сімдесят років не випускав з рук опішненську глину. Майстер поділився секретами ліплення й декорування іграшок…»
«…Майстриня Валентина Лобойченко навчила нас ліпити опішненських коників-свищиків та рибок-свищиків. У мене вийшов не кінь – вогонь!...»
«…Відвідували опішненського гончаря Олександра Шкурпелу. Уявіть, він створює на гончарному крузі роботи, що можуть сягати мого зросту! Він сам заготовляє глину, готує поливу. Потім ми завітали до Музею-садиби Олександри Селюченко – майстрині дивовижної іграшки та трагічної долі…»
«…Продовжуємо опановувати мистецтво мальовки ангобами. Дізналась, що опішненські малювальниці коникам завжди малювали сідельце. Така традиція. Також відвідали сьогодні Музей-садибу Гаврила і Явдохи Пошивайлів, а потім там же малювали ангобами мисочки…»
«…Хвилюючий момент – сьогодні ввечері в те горно, що робив Сергій Андрійович, ми заклали свої перші вироби. Я остаточно в полоні іграшки! Зліпила сьогодні двох собачок-музик та баранчика з дикої глини, що ми копали…»
«…З самого ранку музей гудів, наче вулик, адже сьогодні мало відбутися урочисте закриття V ІНТЕРСимпозіуму кераміки. Вирішили з дівчатами зіграти в солодкий тоталізатор і відгадати переможця Гран-прі. Я вболівала за монументальну роботу Аліни Літвіненко. Та «продули» вечірній чай з кілограмом цукерок абсолютно всі! Перемога роботи Івана Фізера стала несподіванкою. Вечір закінчився частуванням смачною кашею, приготованою в казанку, а для мене ще й участю у випалюванні раку-кераміки. Я чатувала над ямою з тирсою до першої години ночі…»
«…Двадцять восьмого червня о десятій годині ми пішли на відкриття Національного фестивалю гончарства. Розпочався грандіозний ярмарок, на якому хіба що чорта не вторгували! Пісні, танці, конкурс гончарського бодіпейнтінгу. Повернулася пізно ввечері, сповнена враженнями й втомлена натовпом. Людей було ду-у-же багато…»
«…Двадцять дев’яте червня – в думках пісня гурту Океан Ельзи «Я їду додому». Не знаю, як складеться подальша гончарна доля кожного з нас, проте точно знаю, що ці червневі дні змінили кожного з нас!...»{jcomments on}