Котенко Вікторія. Історія української археологічної керамології (1918–1953) / Вікторія Котенко. – Опішне : Українське Народознавство, 2018. – 240 с. – (Українські керамологічні студії, вип. 16).
У видавництві «Українське Народознавство» (Опішне, Полтавщина) побачила світ монографія Вікторії Котенко «Історія української археологічної керамології (1918–1953)» керамолога, археолога, провідного наукового співробітника Відділу археологічної кераміки Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному, молодшого наукового співробітника Відділу палеогончарства Інституту керамології – відділення Інституту народознавства НАН України, члена ГО «Конгрес українських керамологів», члена Національної експертної керамологічної ради щорічних Національних конкурсів публікацій на теми керамології, гончарства, кераміки в Україні «КеГоКе», відповідального редактора національного наукового журналу «Археологічна керамологія (ArchaeologicalCeramology)» (з 2018), кандидата історичних наук (2016).
Видання присвячено 100-річчю Національної академії наук України. Це не єдина робота дослідниці. Вікторія Котенко відома науковій громадськості як автор монографії «Поселення херсонеської хори Маслини у Північно-Західній Тавриці» (2017) та численних статей з проблем гончарства та археології.
Презентація книги відбулася 14 липня 2018 року під час Міжнародного наукового симпозіуму «Кераміка як маркер міжкультурних зв’язків давнього населення України: імпорти, запозичення, імітації» на базі Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному та Інституту керамології – відділення Інституту народознавства НАН України.
Монографію присвячено комплексному аналізу українських академічних видань з археології 1918–1953 років, у яких висвітлено основні етапи становлення української археологічної керамології. Через призму діяльності українських археологічних інституцій подано еволюцію поглядів на найбільш масову категорію матеріалів – кераміку. Розкрито основні теоретичні й практичні засади роботи з нею в означений період та суспільно-історичні умови, в яких вони формувалися. З’ясовано внесок окремих діячів науки й культури, які шляхом збереження культурної спадщини України в зазначений період вплинули на формування самобутньої української археології й заклали фундамент у дослідження кераміки як окремого історичного джерела, де варто шукати витоки сучасної української археологічної керамології.
Книга складається з вступного слова про автора, вступу, чотирьох розділів, висновків, додатків, подано також список використаних джерел, анотацію, інформацію про Музей гончарства в Опішному, іменний та географічний покажчики. Книгу проілюстровано чорно-білими фото, малюнками.
Перший розділ видання «Формування джерельної бази керамологічних досліджень у контексті становлення академічної науки в Україні» присвячено становленню академічної науки в Україні й формуванню джерельної бази керамологічних досліджень – від початку діяльності Академії наук України до середини 1920-х років.
Другий розділ «Давня кераміка в наукових працях періоду діяльності Всеукраїнського археологічного комітету» найбільший за обсягом розділ, в якому висвітлено видавничу діяльність комітету й тематичні праці археологічної тематики, що охоплюють вивчення кераміки.
Третій розділ «Дослідження археологічної кераміки в період діяльності Інституту історії матеріальної культури Академії наук УРСР» присвячено дослідженню археологічної кераміки за діяльності Інституту історії матеріальної культури Академії наук УРСР у період системної кризи в українській науці в другій половині 1930-х років.
У наступному, четвертому, розділі «Давня кераміка у виданнях Інституту археології АН УРСР (від часу заснування установи до початку 1950-х років)» розглянуто давню кераміку у виданнях Інституту археології АН УРСР (1938–1953), тобто від часу його створення до перших післявоєнних років.
У висновках підсумовано результати проведеного дослідження. Автор зауважила, що історія дослідження української кераміки не може обмежуватися означеним періодом, тому ця книга тематично є проміжною ланкою між етапом зародження ідей про наукове вивчення кераміки наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття та радянським періодом, на зміну якому прийшов сучасний етап досліджень у Незалежній Україні.
У п’яти додатках подано витяги зі статей відомих археологів: Валерії Козловської, Петра Курінного, Михайла Міллера та Кирила Коршака.
Подана анотація розкриває зміст монографії. Матеріали, зібрані автором, дозволили поетапно висвітлити еволюцію наукової думки щодо археологічної кераміки як визначального фактору становлення української археологічної керамології. Саме в період створення Академії наук України й до середини 1950-х років було сформовано основні принципи роботи з давньою керамікою й погляди на палеогончарство, що лежать в основі сучасних археологічних і керамологічних студій.
Нове видання стане в нагоді археологам, історикам, етнологам, мистецтвознавцям, культурологам, краєзнавцям, а також усім, хто цікавиться давньою історією України.
Галина Панасюк,
завідувач Гончарської книгозбірні України
Національного музею-заповідника
українського гончарства в Опішному