Сучасне життя тісно пов’язане з піснею. Вона супроводжує нас від самого народження, підтримує у хвилини розпачу й розфарбовує яскравими кольорами моменти радості. Її співали воїни під час походів, вона підіймала силу духу й додавала наснаги в боях.
Народні пісні – це невід’ємна частина нації. Їх можна почути в будь-якому куточку України. Для нас вони вже стали чимось звичним, буденним. Та як бути тим, кого доля занесла в далекі країни? Там, на чужині, де зовсім інші традиції, мова, релігії, як зберегти й передати наступним поколінням пам’ять про Батьківщину? Коли ти далеко від своєї домівки й не маєш змоги хоча б на день повернутися до батьківського порогу, тільки тоді розумієш: те, що було буденним, становить найбільшу значущість. Скільки щирої радості викликає українська пісня, почута серед незнайомого гомону в чужій країні! Ще більше невимушених емоцій приносять вінілові платівки з українськими піснями, які впродовж 1950 – 1970-х років користувалися значним попитом серед української діаспори в різних країнах світу. Наразі ж вони відходять у забуття. Проте ще є можливість зберегти нашу історію для прийдешніх нащадків.
Небайдужою до проблеми можливої втрати важливої сторінки історії є регіональна віцепрезидентка Світового конгресу українців Східної, Південної та Південно-Східної Азії, Океанії та Африки Наталя Пошивайло-Таулер. На щорічному благодійному зборі коштів, куди люди приносять різні речі для продажу, вона знайшла вінілові платівки із записом українських пісень. Жінка без вагань викупила їх і передала до Музею мистецької родини Кричевських.
Ці платівки не тільки зберігають українські пісні, унікально оздоблені вони нагадують про українські традиції. Деякі з них прикрашені орнаментом відомої української художниці, онуки Василя Григоровича Кричевського – Катерини Кричевської-Росандіч, інші – із зображенням глиняного посуду. Загалом, вони становлять безцінне надбання Національного музею-заповідника українського гончарства й незабаром будуть експонуватися для широкого загалу.