Нещодавно вийшла друком монографія «Декор глиняних виробів Лівобережної України від неоліту до середньовіччя» кандидата історичних наук Анатолія Щербаня. Вона присвячена вивченню декору глиняних виробів самобутнього історико-культурного регіону – Лівобережної України – впродовж останньої третини VІІ тисячоліття до н.е. – ХІІІ століття. Уперше проаналізовано майже восьмитисячолітню історію декору кераміки, досліджено технологію його нанесення, особливості елементів і композицій орнаментів, висловлено гіпотези щодо їх функцій.
Монографія складається зі вступу й п’яти розділів:
І. Джерела, історіографія, методологія.
ІІ. Характеристика декору.
ІІІ. Технологія декорування.
ІV. Домінантні елементи орнаментів.
V. Функції декорування глиняних виробів.
Іменний та географічний покажчики, укладені співробітниками Гончарської книгозбірні України Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному, допомагають швидко орієнтуватися в загальному обсязі матеріалів.
Монографія є корисною й цікавою для керамологів, археологів, істориків, етнологів, мистецтвознавців, музейних працівників, краєзнавців, усіх, хто цікавиться мистецькою спадщиною давнього населення України.
Фрагмент передмови
Михайло Селівачов,
мистецтвознавець, професор Кафедри
графічного дизайну і реклами Київського національного
університету культури і мистецтв,
завідувач Кафедри фундаментальної підготовки
Мистецького коледжу імені Сальвадора Далі,
головний редактор часопису «Ант»,
доктор мистецтвознавства, професор
АРХЕОЛОГІЯ – КОЛИСКА МИСТЕЦТВОЗНАВСТВА
Тематика публікацій Анатолія Щербаня здебільшого пов’язана з різними аспектами первісного й стародавнього мистецтва. Уже понад сторіччя, здавалося б, естетична цінність археологічних артефактів не піддається сумніву, проте фахівці мистецтвознавчого цеху не поспішають освоювати цю сферу. Саме археологи досі ведуть перед у осмисленні не тільки найдавнішої художньої спадщини, а й античної, середньовічної. Принаймні, розділи про ці періоди в різного роду синтетичних «Історіях» пишуть переважно археологи, а їхній термін «артефакт» уже пішов гуляти (хоч і без достатніх підстав) по термінологічних полях етнології з мистецтвознавством і суміжними гуманітарними дисциплінами.
Утім, на те нема ради: бо ж археологія з естетикою – батьки мистецтвознавства, принаймні воно підростало в колисці, сплетеній у лоні обох тих наук. А щодо датування пам’яток – тут у методів археології пріоритет, оскільки тільки за їх допомогою ми з’ясовуємо справжній вік творів, які мистецтвознавці можуть датувати у своїх публікаціях у діапазоні від ХVІІІ до початку ХХ століття (як от деякі відомі кахлі з села Сунки в Черкащині). Щоправда, і археологічна хронологія ще тільки наближається до бажаної точності, й це відображає нова монографія Анатолія Щербаня, пропонуючи нові часові рамки для деяких відомих первісних культур.
Непроминальну цінність образотворчості давніх епох засвідчує те, що від ХХ століття вона стала основним джерелом натхнення та «будівельним матеріалом» для багатьох новітніх митців. Говорячи сучасною художньою мовою про себе і свій час, вони одночасно засвідчують власне закорінення в найглибші пласти людської культури, що круто виходять на поверхню нашої землі ось уже понад 20 тисячоліть.
Спостережливе око художника помічає сьогодні естетичну виразність у ритміці сколів, які утворюють обриси якого-небудь палеолітичного кременевого скребка, чи у примітивній, майже дитячій фактурі подзьобаного ямками неолітичного горщика, з якого почалося художнє освоєння кераміки, або в лаконічній пластиці енеоліту, узагальнених скульптурних масах епохи бронзи та раннього заліза. Ці завжди рідні нам мотиви архаїки, чаруючи чистотою та свіжістю дитинства й отроцтва культури, не перестають хвилювати й у творах, обтяжених знаннями й досвідом многомудрих митців сьогодення. Крізь призму архаїки транскрибуються навіть образи й кліше соцреалізму, іронічно забарвлені кітчевими інтонаціями.
Нова книга Анатолія Щербаня проливає нове світло й на специфіку найдавнішого гончарного надбання Лівобережної України порівняно з середземноморськими аналогами. Нема нічого принизливого для нас, що там, ближче до ранніх землеробських цивілізацій, і кераміка характеризується ширшим асортиментом і розвиненішим декором, складнішою кольоровою гаммою. Проте для остаточних висновків, як слушно підкреслив автор, необхідно проаналізувати значно більший обсяг нагромадженого розкопками матеріалу. Поки що в науковий обіг введено на два порядки менше пам’яток, ніж їх уже накопичено в різних фондосховищах… {jcomments on}
|
|
|
|
|
|