Так на церемонії відкриття ІІ Національного фестивалю гончарства сказав Герой України, Шевченківський лауреат, письменник, політик і громадський діяч Іван Драч.
А директор Інституту літератури ім.Т.Шевченка НАНУ, академік і теж Шевченківський лауреат Микола Жулинський зазначив, що «у кераміці – закодована доля, інформація про наше буття в просторі й часі, а відродження гончарства стає нашим органічним життям і гарантією, що український народ збережеться у цьому глобалізованому світі…»
Й справді, ще з середини 90-х Опішне на Полтавщині стало гончарською столицею України, яка не має аналогів за рівнем наукової, дослідницької, видавничої та музейно-виставкової діяльності.
Тритижневе гончарське здвиження цьогорічного червня завершилося фестивалем, який зібрав велику кількість учасників і гостей не лише з Полтавщини, а й з інших областей України, причому дуже багато з них були у вишиванках, які, звісно, ніхто не змушував їх одягати, це була внутрішня потреба українців у самоідентифікації.
А ще Опішне є місцем, де завдяки подвижнику відродження гончарства директору Інституту керамології – відділення Інституту народознавства НАНУ Олексі Пошивайлу з древнього гончарського роду на інтерсимпозіуми (пленери гончарів, керамістів і ковалів) з’їжджаються майстри високого класу не лише з різних куточків країни, а й зарубіжжя. У мистецькому середовищі відбувається плідний обмін думками, зароджується творча дружба й набагато швидше народжуються ідеї. Кажуть, що на скіфсько-сарматських опішнянських пагорбах вони відчувають особливо потужну енергетику, яка дає божественне натхнення.
Й зараз на території Центру розвитку духовної культури проходили керамологічні й мистецькі виставки, гончарські й ковальські майстер-класи, V міжнародний мистецький ярмарок «Гончарний Всесвіт в Україні-2013», мандрівки на кінному возі, козацькі змагання, фестиваль українського музичного мистецтва, етнодискотека, презентація мистецького проекту художника-кераміста Юрія Мусатова з Конотопу «Вежа» (гран-прі цьогорічного інтерсимпозіуму в Опішному), вогняне шоу «Запали вогонь у своєму серці», а також екскурсії до Національного музею-заповідника українського гончарства, до музеїв-садиб видатних опішнянських художників-гончарів, до музею мистецької родини Кричевських, відкритий у січні ц.р.
До речі, й на відкритті музею, що розмістився у піднятій з руїн будівлі колишньої показової губернської гончарної школи (1916 р.), й зараз були онук видатного українського архітектора Василя Кричевського Василь Лінде-Кричевський, котрий мешкає у США, та його правнук Василь Лінде-Дункан, громадянин Венесуели, який нині є студентом Полтавського національного технічного університету.
А друге «до речі» - незабаром Полтавському краєзнавчому музею (колишнє губернське земство, 1902) авторства Василя Кричевського буде присвоєно ім’я цього видатного митця.
Щоб показати бодай малу частку скарбів декоративно-вжиткового мистецтва з багатих фондів музею-заповідника, організатори фестивалю придумали «Етнокерамподіум», під час якого вихованці місцевого Колегіуму мистецтв влаштували ціле театралізоване дійство, демонструючи українські народні костюми, вишиванки, посуд, рушники.
А працівники музею українського весілля з с.Великі Будища Диканського району Полтавщини презентували старовинний весільний обряд.
Експерти в один голос стверджують, що такої розмаїтої колекції сучасної української кераміки (в т.ч. й керамічної садово-паркової скульптури) немає ніде в Україні. П’ята виставка «КерамПІК», що відкрилася напередодні, й роботи-переможці попередніх виставок це яскраво підтверджують. Шкода, що ці шедеври не бачили не тільки в Києві, а й у Полтаві, хоча попередній голова Полтавської ОДА обіцяв розмістити виставку прямо в приміщення облдержадміністрації, а чиновників заохотити придбати твори для своїх кабінетів аби популяризувати кераміку.
Переможиця ІІІ Національного фестивалю-конкурсу з боді-арту полтавка Ганна Макарова (модель – киянка Ліна Окініна), отримуючи гран-прі за роботу «Невичерпна чаша», зізналася, що вона взагалі-то збиралася малювати зовсім інше. Але книга про опішнянську миску не просто зацікавила її, а спонукала вивчати історію й надихнула використати мотиви опішнянського орнаменту та маленькі керамічні мисочки як деталі одягу.
Найвищу оцінку членів журі ковальського фестивалю «Вакула-фест», серед яких була й мистецтвознавець зі США Дженіфер Кан, отримала єдина жінка-коваль зі Львова Емілія Сидор. У кожного з 13-ти ковалів були обпечені руки, бо нелегко дається чарування над металом, легкість обрисів і виваженість задуму.
Та що казати про ковальську працю, коли й у дорослих, які сідали за гончарний круг, щоб під орудою досвідчених гончарів зробити своє перше горнятко, упрівали чуби: непросте те ремесло…
Політики багато говорять про єднання Сходу й Заходу України, а Олесь Пошивайло це робить, сказали мені, розповідаючи, як він закликав до Опішного самодіяльних художників Романа Кулешова з Херсону та Олександра Корбана з донецької Макіївки, котрі стали переможцями «Керамографіті-фесту».
Раніше вони окрім териконів і політичної реклами на вулицях, образно кажучи, нічого не бачили й не знали майже нічого про гончарів, а тут за чотири дні розписали панно площею 36 квадратних метрів варіаціями на теми гончарства, назвавши його «Керамотрансформації».
- Конфлікти провокують політики, а мистецтво гармонізує й примиряє суспільне й особисте життя, - каже Олекса Прошивайло. - Цікаво спостерігати, як в Опішні митці з різних країн, розмовляючи рідними мовами, прекрасно розуміють один одного, бо вони відкриті серцем і душею. А коли немає такої щирості, то й сусіди влаштовують війну: якою мовою говорити, - зауважує Олекса Миколайович. - Одна справа – показати ті ж горщики, інша – зацікавити молодь дізнаватися, як вони зроблені, про історію й семантику орнаментального стилю, розвивати свою індивідуальність, любити минувшину, щоб творити сучасність і майбутнє. Музей-заповідник гончарства ставить таку мету й поки що її виконує…
Тож хай не спиняється гончарний круг…{jcomments on}