«Звір», про якого всі чули…, або Музейна педагогіка

   Розуміючи, що музейна педагогіка – переважно ініціатива кожного музею, я вирішила пошукати нові ідеї на веб-сайтах музеїв України. Зізнаюся, пошуки мене розчарували. Більшість музеїв пропонують дітям майстер-класи (причому незалежно від профілю музею) з виготовлення ляльки-мотанки, орігамі, деякі – пропонують мультфільми та чай, інші обіцяють цикл лекцій або концерт фортепіанної музики... Я не дуже впевнена в ефективності подібних методів заохочення дитячої аудиторії до відвідування тих чи інших музеїв. Та моє щире здивування викликала акція одного з житомирських музеїв. Дітям було запропоновано приготувати їжу, яку, нібито, вживали в Україні під час голодомору. Тут я маю тверде переконання: або їжа була не такою, або дітям робили промивання шлунку. Я не проти правдивого висвітлення сторінок історії України, але…

   Хвала й велика вдячність педагогам, які невідомо яким чином переконують батьків витрачати свої кревно зароблені гроші на організацію екскурсій у музеї. Вони розуміють, що відвідування музеїв є  обов'язковим елементом культурного виховання дитини. Ні для кого не таємниця, що більшість відвідувачів музею – це діти. Але чи кожен музей виправдовує їхні сподівання? Було б добре поглянути на музей з боку вчителів і батьків, почути їхні думки, організувати обговорення, наприклад, на веб-сайті музею.

   До речі, про музейні веб-сайти. Інформації про заклад на них мінімум: де знаходиться, години роботи та заходи, які проходять у музеї. А де ж дитяча сторінка? Де відеоматеріали? Де відгуки про музей? Багато музеїв проводять цікаві уроки. Чому ж не викласти їх на сайті? Привабити відвідувачів може і невеличка відеоекскурсія по музею. І не треба боятися, що музей стане нецікавим. Прикладом може бути Лувр. Мільйони людей мають змогу переглянути відзняту на відео експозицію, але відвідувачів від цього не стає менше.

Перший урок гончарства. Опішне, Полтавщина. 2012. Фото Тараса Пошивайла

Журнал «Музеї України», в особі редактора Віктора Тригуба, постійно закликає: «Розробляйте спеціальні акції, дитячі виставки, буклети, розповідайте про напрацьований досвід...». Кожен музей має свою специфіку, а кожна вікова категорія відвідувачів має свій рівень сприйняття. Отже, один рецепт для всіх скласти не можна.

   Не буду обговорювати принципи формування експозицій, бо музейним працівникам вони добре відомі, а от питання проведення екскурсій, як на мою думку, у більшості  з них  викликає, м'яко кажучи, небажання. Давайте спробуємо розібратися чому? У більшості музеїв екскурсії проводять наукові співробітники. Люди вони освічені, досконало знають музейну справу, але знати матеріал і правильно його подати – це різні речі. Проблема в тому, що вони не завжди досконало знають специфіку роботи з дитячою аудиторією. А дітей не можна примусити слухати, їх можна тільки зацікавити. З цим краще впорається педагог.

Я далека від думки принизити чи посміятися над тими зусиллями, які докладають музейні співробітники для того, щоб дітям у музеях було цікаво. Та очевидно, що музей не повинен виконувати функції розважального закладу, університету, школи чи консерваторії. У нього свої самобутні суспільні обов'язки, які полягають не тільки у збереженні, а й у використанні безцінних зібрань, у тому числі й для виховання підростаючого покоління через пізнання культурної спадщини за першоджерелами.

   Зробити цікавим відвідування Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному, де я працюю екскурсоводом, допомагають: інтерактивні ігри; перегляд фільмів про технологію гончарства чи видатну людину; вікторина та відгадування «гончарських» загадок; складання пазлів (у нашому музеї вони глиняні),  майстер-клас з ліплення глиняної іграшки, роботи на гончарному крузі і мальовки, тематичні екскурсії з казковими персонажами. Деякі інші музеї проводять театралізовані уроки, цікаві акції. Форми й методи роботи обирайте самі, головне, щоб усі ці заходи мали мету – відкрити дитячі серця для сприйняття й розуміння тієї частини української культури, що зберігається саме вашим музеєм.

   Не можу сказати, що в моєму рідному музеї все ідеально. Ми теж повсякчас шукаємо нові форми роботи, цікавимося досвідом вітчизняних та іноземних колег, намагаємося зробити наш музей улюбленим місцем відпочинку для кожної родини. А відгуки відвідувачів свідчать, що ми на правильному шляху.

   Кожною справою повинен займатися професіонал, отже, музеям конче потрібна посада екскурсовода-педагога. Може, тоді музейна педагогіка не нагадуватиме «звіра», про якого всі чули, але ніхто не бачив.{jcomments on}

Складання глиняних пазлів відвідувачами Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному. Опішне, Полтавщина. 2012. Фото Тараса Пошивайла

 

Екскурсовод НМЗУГ в Опішному

Ірина Чирка