УНІКАЛЬНА ГАЛЕРЕЯ МОНУМЕНТАЛЬНИХ ГЛИНЯНИХ СКУЛЬПТУР В ОПІШНОМУ

Оксана Ликова, керамолог
   

   Питанню зберігання музейних колекцій та глиняних виробів у фондосховищах та експозиційних приміщеннях присвячено багато праць, також розроблено цілий комплекс рекомендацій та методик [1, 2, 4, 6, 8, 10]. Вперше систему обліку й зберігання музейних фондів країни на державному рівні було затверджено Міністерством культури СРСР (наказ від 26 липня 1965 року) у «Положенні про музейний фонд СРСР» та «Інструкції про облік та зберігання музейних цінностей музеїв системи Міністерства культури СРСР» (1968). З набуттям Україною незалежності, певний час музейні працівники продовжували користуватися інструкціями, виданими за часів Радянської держави. І лише в липні 2000 року постановою Кабінету Міністрів України було затверджено «Положення про музейний фонд України», до якого в листопаді 2010 року внесені певні зміни. Проект «Інструкції з обліку, зберігання та використання музейних предметів і колекцій державної частини Музейного фонду України», поданий 2008 року, до сьогодні залишається незатвердженим, тому доводиться послуговуватися «Инструкцией по учёту и хранению музейных ценностей, находящихся в государственных музеях СССР» [3], затвердженою ще за часів Радянського союзу, у 1984 році. Донині в Україні невирішеною проблемою постає питання зберігання глиняних творів просто неба. Оскільки монументальна глиняна скульптура не розповсюджене явище в музейних збірках України, тож і немає досвіду по створенню відповідних умов для зберігання монументальних глиняних скульптур просто неба.

    Одним із першочергових завдань при збереженні будь-яких музейних експонатів є створення оптимальних умов, зокрема мікроклімату, необхідних для збереження колекцій. Саме матеріал, з якого виготовлені експонати, є основним чинником, який диктує умови їх зберігання. А розташування їх просто неба вимагає додаткових заходів для довготривалого зберігання предметів.
Проблема збереження монументальних глиняних скульптур просто неба є надзвичайно актуальною для Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному (далі – музей-заповідник), на території якого постійно функціонує унікальна в Україні Національна галерея монументальної кераміки просто неба. Ці роботи були створені протягом 1997–2001 років провідними художниками-керамістами, народними майстрами та студентами художніх навчальних закладів України під час всеукраїнських та національних симпозіумів, що проходили на базі музею-заповідника (176 скульптур). Ці експонати постійно піддаються впливу різних погодних умов: опади, сонячне опромінювання, постійні перепади температури тощо. Усі ці фактори негативно впливають на цілісність структури монументальних глиняних творів. Тож, співробітники музею-заповідника зіштовхнулися з проблемою створення відповідних умов для їх експонування просто неба, адже в даному контексті експонування й зберігання є тотожними поняттями.
Мета даної розвідки – на прикладі Національної галереї монументальної кераміки музею-заповідника виявити коло проблем, пов’язаних зі збереженням монументальних глиняних скульптур просто неба, і окреслити шляхи їх розв’язання.
   

Основний критерій, який впливає на створення належних умов зберігання глиняних скульптур, – технологічні особливості їх виготовлення. Переважна більшість експонатів Національної галереї монументальної кераміки виготовлені з шамотної маси, а температура їх випалювання – близько 1000°С, що недостатньо для довготривалого зберігання глиняного твору просто неба, оскільки температура спікання виробів із шамотної маси коливається в межах 1100-1350°С. Невідповідність наявної і необхідної температур призводить до зниження необхідної міцності та сталості об’єму глиняного виробу [9, с.192-196]. Яскравим прикладом невідповідності, наявної й необхідної для зберігання температур, стала робота «Лев при двох головах» Василя Омеляненка. Це найбільша монолітна монументальна скульптура на подвір’ї музею-заповідника. Вона була створена майстром на раніше визначеному місці, де й випалювалася (навколо лева було спеціально побудоване горно). Вочевидь, у такому горні неможливо досягти необхідної температури. Як результат – реставратори змушені щороку проводити реставраційні роботи, щоб убезпечити цю скульптуру.
     Щоб продовжити термін експонування глиняних скульптур просто неба потрібно обов’язково враховувати волого-температурний та світловий режими. Для глиняних виробів найбільш небезпечними є висока вологість, низька температура та різкі перепади температури й вологості. Особливо руйнівний вплив постійних змін температури та вологості. Коливання вологості сприяє розвитку процесу кристалізації та рекристалізації солей, який може призвести до розшарування пористої кераміки та повного руйнування виробів. У «Инструкции по учёту и хранению музейных ценностей, находящихся в государственных музеях СССР» [3] зазначено, що для зберігання та експонування глиняних творів у приміщеннях оптимальна температура повинна становити близько +18°С, а безпечні межі відносної вологості повітря – 50-65%. Зрозуміло, що просто неба створити подібні умови неможливо. Найнебезпечніший період коливання температури й рівня вологості проявляється в осінньо-зимовий період, коли постійні перепади температури спричиняють замерзання-розмерзання наявної в скульптурі вологи, рівень якої, до речі, у цей період теж значно збільшується. До того ж скульптури, розташовані просто неба, піддаються постійній дії сонячних променів та дії вітрів. І хоча кераміка належить до предметів із високим рівнем світлостійкості, у разі довготривалого зберігання вона все ж таки потребує захисту від безпосереднього впливу сонячних променів. А при постійній дії вітру, чого неможливо уникнути при розташуванні просто неба, з роками порушується цілісність поверхні скульптур шляхом її вивітрювання. Які ж повинні бути умови зберігання глиняних скульптур просто неба ніде в літературі не зазначається. Термін зберігання цих скульптур міг би значно збільшитися, якби була можливість побудувати надвірні павільйони для створення оптимальних умов їх зберігання [7]. Але, зважаючи на недостатність державного фінансування музейного закладу, нині реалізація цієї ідеї неможлива. Єдине, що можуть зробити сьогодні з метою захисту глиняних скульптур, розташованих на подвір’ї, реставратори музею-заповідника, незважаючи на їх освіченість та багаторічний досвід роботи з керамікою, – щороку в суху погоду покривати їх поверхню водовідштовхувальними прозорими засобами, які використовуються в будівництві для захисту фасадів цегляних або кам’яних будівель.
   

Наступною проблемою, з якою зіштовхнулися співробітники музею-заповідника в перші роки експонування монументальних глиняних скульптур, – їх монтаж. Автори робіт, зробивши і виставивши скульптури на конкурс, не задумуються про умови їх подальшого зберігання, результатом чого є пошкодження деяких скульптур при перших же несприятливих погодних умовах (сильні пориви вітру, просідання ґрунту після зимового періоду). З метою унеможливлення подібних інцидентів працівники музею-заповідника зайнялися повторним монтажем усіх скульптур, розташованих просто неба. За допомогою цегли, щебеню та цементного розчину були збудовані майданчики-основи для розташування переносних творів, великі нетранспортабельні речі були «вмуровані» в землю. Під час проведення наступних симпозіумів було додану нову вимогу до створення монументальних скульптур: «Передбачати заходи, пов’язані з монтажем монументальної скульптури на місцевості і заходи пов’язані із забезпеченням її збереженості (стійкість проти вітрів, атмосферних опадів, впливу морозу тощо)» [5, Арк. 421], унаслідок чого зменшилась кількість проблем, пов’язаних із надійністю монтування скульптур у процесі подальшого зберігання.
Ще однією проблемою у збереженні глиняних скульптур просто неба в експозиції музею-заповідника постає недбале ставлення екскурсантів до них. Переважна маса відвідувачів – це діти. Завітавши до музею, вони прагнуть повезти з собою додому щось на згадку. Найпростіший і найяскравіший спосіб – зробити фотографію, на якій ти зображений поряд із пам’ятником культури, який вивчив чи побачив. І ось тут починається... Діти не лише фотографуються поруч, вони намагаються «осідлати лева» («Лев при двох головах» Василя Омеляненка), обійняти усміхненого дідуся («Хто ми є?» Миколи Вакуленка), подивитися на світ «очима смерті» («Україна або козак Мамай під деревом Бо» Андрія Ільїнського), «посмикати гілочки» на одному з керамічних дерев («Три дерева» Тараса Гіппа), подивитися крізь огорожу разом із зачарованими дідусем чи бабусею на «Даму з міста» Лариси Антонової тощо. Тож у результаті подібних дій, які спричинені як недбалістю керівників груп, так і наглядачів музею-заповідника, скульптури зазнають механічних пошкоджень.
Зважаючи на усе вищесказане, з упевненістю можна стверджувати, що донині в Україні питання щодо зберігання глиняних творів просто неба є невирішеним. Основні проблеми, пов’язані зі збереженням монументальної глиняної скульптури просто неба в Національній галереї монументальної кераміки:
– постійний негативний вплив погодних умов;
– ненадійний монтаж скульптур;
– механічні пошкодження експонатів;
– недостатність коштів для проведення охоронних заходів.
   Питання спроможності музею-заповідника забезпечити подальше збереження монументальних глиняних скульптур, що становлять Національну галерею монументальної кераміки, з кожним роком постає все гостріше. Воно потребує термінового вирішення. Для цього необхідно:
– з метою обміну досвідом залучити до здійснення охоронних заходів провідних українських реставраторів-консерваторів;
– продовжувати захист глиняних експонатів від негативного впливу зовнішнього середовища шляхом обробки їх поверхні захисними реагентами;
– щороку перевіряти ґрунтовність монтажу монументальних скульптур на подвір’ї музею-заповідника, за необхідності проводити повторний монтаж;
– обмежити близький доступ екскурсантів до монументальних скульптур шляхом створення огорож (хоча сьогодні деякі скульптури уже умовно огороджені стрічками). Це допомогло б уникнути додаткових механічних пошкоджень;
– певні кошти для побудови надвірних павільйонів для оптимального зберігання монументальних глиняних скульптур просто неба.

1. Актуальные вопросы музееведения. – Рига, 1982. – 198 с.
2. Изучение и научное описание памятников материальной культуры. – М.: Издание Научно-исследовательского института культуры, 1972. – 271 с.
3. Инструкция по учёту и хранению музейных ценностей, находящихся в государственных музеях СССР. – М.: Типография Министерства культуры СССР, 1984. – 156 с.
4. Мезенцева Г.Г. Музеєзнавство (на матеріалах музеїв Української РСР): Курс лекцій. – К.: Вища школа,1980. – 120 с.
5. Міжнародний творчий практикум художників-керамістів ІІ Національного симпозіуму гончарства «Опішне.2001»: Положення. – Опішне: Українське Народознавство, 2001 // Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства. – Ф.1. – Оп.4. – Од. зб.8. – 1374 арк.
6. Новикова Г.М. Хранение, дезинфекция и защита музейной керамики: Методические рекомендации. – К.: Государственный исторический музей УССР, 1989. – 23 с.
7. Пошивайло Олесь. Українська академічна керамологія ХХІ сторіччя. Теорія, історія, сучасний ужинок, майбутній поступ. – Книга 1 (2001-2005). – Опішне: Українське Народознавство, 2007. – 776 с.: іл.
8. Проблеми збереження, консервації і реставрації музейних пам’яток історії та культури: Спецвипуск. Проблеми біопошкодження пам’яток історії та культури. – К.: Інститут підвищення кваліфікації працівників культури, 1998. – 172 с.
9. Будников П.П. и др. Технология керамики и огнеупоров /Под общей редакцией П.П.Будникова; П.П.Будников, А.С.Бережной, И.А.Булавин, Б.М.Гриссик, Г.В.Куколев, Д.Н.Полубояринов. – М.: Государственное издательство литературы по строительным материалам, 1950. – 576 с.
10. Яхонт О.В. Консервация и хранение скульптуры в музее. – М.: «ИНДРИК», 2009. – 208 с.{jcomments on}