Меморіальна дошка до 100-річчя
 |
Мистецька постать Івана Білика в царині народного мистецтва формувалася поступово, в процесі наполегливої творчої праці. Гончарюючи з дитячих літ, майстер пройшов непростий шлях художнього пізнання, зазнаючи і солодкого щастя перемог та відкриттів, і гіркоти невдач та криз. При цьому він ніколи не зраджував обраної мети свого життя – бути гончарем.
Народився Іван Архипович 26 листопада 1910 року в містечку Опішне. На початку 1920-х років навчався в Опішненській керамічній майстерні, потім – у свого дядька Якова Пічки, пізніше – в Опішненській керамічній школі. Коли залишився без батька, довелося йти в найми до мисочника й там заробляти на життя.
З 1929 року почав працювати на заводі «Художній керамік». Потім війна, тяжке поранення. Перебуваючи в госпіталі на реабілітації, не міг спокійно відпочивати без глини, тому й почав створювати фігурки з лікувальної грязі.
Після реабілітації знову повернувся на завод «Художній керамік» і працював там до 1984 року: спочатку гончарем, а пізніше – майстром творчої лабораторії. Наприкінці 1940-х років почав виставляти свої роботи на обласних та республіканських виставках декоративно-ужиткового мистецтва; майже на всіх із них представлені твори відзначалися нагородами. Лауреат Першого республіканського симпозіуму гончарства «Традиції і сучасність» (Опішне, 1989).
 |
Глиняні твори Івана Білика представляли мистецтво України на міжнародних виставках у Бельгії, Канаді, Японії, Болгарії, Югославії, Польщі, Угорщині, Франції, Нідерландах, США, Норвегії, Великобританії та інших країнах світу. Вони зайняли почесні місця в найбільших і найпрестижніших музейних зібраннях Європи та Америки. Нагороджений дипломом Міжнародного бієнале кераміки у Фаєнце (Італія, 1971).
1970 року Іван Архипович став членом Спілки художників України (1970). За визначний внесок у розвиток українського народного мистецтва 1971 року відзначений почесним званням «Заслужений майстер народної творчості України», 1995 року став лауреатом Премії імені Данила Щербаківського, 1999 року – лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка.
Іван Білик творчо осмислював місцеві традиції, створюючи скульптури у вигляді левів, биків, баранів, коней. Виготовляв також тарелі й вази, декоровані наліпленими елементами чи ангобною мальовкою. Завжди робив усе сам: гончарював, декорував, ангобував, обливав поливою. Йому добре вдавалося передавати психологію образу – гордість і доброзичливість, пихатість і відчай, радість і смуток, адже кожну фігуру він ліпив у емоційній напрузі, з вигадкою, вкладав у витвір своє розуміння краси, моралі, гідності.
Творчість Івана Білика – це невтомна праця зі створення декоративно-скульптурної пластики, яка бере свої початки з глибини сторіч і, певно, вічно житиме в естетичних прагненнях людей, як щоденна потреба у воді або в хлібі насущному.
Нещодавно виповнилося 100 років від дня народження видатного гончаря Івана Білика. З цієї нагоди Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному встановив Меморіальну дошку на садибі, де мешкав майстер. Це своєрідна шана, дяка маестро гончарного дива за тяжкий труд і визначний внесок у літопис української культури. Віднині на будівлі майстра майорітиме надпис: «У цьому будинку проживав славетний український гончар, заслужений майстер народної творчості України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка Білик Іван Архипович».{jcomments on}
Світлана Пругло,
співробітник інформаційної служби
Національного музею-заповідника
українського гончарства
в Опішному
