«Українська глиняна іграшка кінця ХІХ – початку ХХІ століття з колекції Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному»

   21 жовтня 2010 року у виставкових залах Центру розвитку духовної культури Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному в рамках Міжнародної науково-практичної керамологічної конференції «Глиняна іграшка: історія, традиції, перспективи» розгорнуто керамологічну виставку «Українська глиняна іграшка кінця ХІХ – початку ХХІ століття з колекції Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному» (далі – Виставка).{jcomments on}

Українська іграшка, як і етнічні корені українців, сягає сивої давнини. В усіх куточках України були майстри, які знаходили особливий сенс у виготовленні іграшок для дітей. Часто глиняні забавки виготовляли підлітки з родин гончарів. Заодно з глиняними горщиками, мисками та іншими виробами гончарі на ярмарках і торговищах виставляли свистунці і маленький глиняний посуд – «монетку».
Головною передумовою розвитку виробництва глиняної іграшки, як і гончарства загалом, була наявність необхідної сировини. Глиняну іграшку в Україні масово виготовляли в таких осередках, як Опішне, Ічня, Косів, Канів, Васильків, Громи, Паланочка, Гнилець, Дибинці, Цвітна, Бубнівка, Адамівка, Головківка, Сунки та в багатьох інших, менш відомих.
Нині народну глиняну іграшку можна побачити, передовсім, в експозиціях музеїв, де є колекції кераміки, а також на виставках декоративно-ужиткового мистецтва, у художніх салонах, на фольклорних святах, етнографічних ярмарках. Вона – предмет колекціонування приватних збирачів.
У фондах Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному зберігається найбільша в Україні колекція глиняної іграшки кінця ХІХ – початку ХХІ століття з різних гончарних осередків (4041 одиниця збереження).
На Виставці представлено 965 предметів з цієї збірки, які репрезентують творчість 87 майстрів з різних куточків України: Пологів (Запоріжжя); Коломиї, Косова, Кут (Івано-Франківщина); Василькова, Віти-Поштової (Київщина); Ялти (АР Крим); Львова; Одеси; Опішного, Попівки (Полтавщина); Межиріча (Сумщина); Гончарівки (Тернопільщина); Кам’янця-Подільського, Хмельницького (Хмельниччина); Громів (Черкащина); Коболчина (Чернівеччина) та Олешні (Чернігівщина).
В експозиції подано всі види глиняних іграшок, які створювали народні майстри України. Це – свистунці у вигляді птахів, тварин, риб, будівель, людей, зокрема вершників. Також представлено окарини – різновид свистунців. Окрему групу глиняних іграшок становить «монетка», яка, будучи моделями ужиткового посуду, повторює особливості його форми й оздоблення. Основним критерієм зазначених виробів є їх малий розмір, через що на базарі вони коштували дешево – монетку. Звідси й походження назви цих іграшок. Та, незважаючи на це, гончарі так само скрупульозно ставилися до виготовлення «монетки», як і до традиційного ужиткового посуду. На виставці експонуються «мисочки», «глечички», «горщечки», «риночки», «пасківнички», «друшлячки», «чайнички», «макітерки», «квітнички», «двійнятка», «трійнятка», «барильця», «супнички», «носатки» тощо. Значна частина колекції глиняних іграшок – скульптурки у вигляді фігурок тварин, птахів, вершників, баринь, кумів, невеликих композицій. Формою та образами вона перегукується зі свистунцями, але її відмінність полягає у відсутності отворів для дуття, що унеможливлює створення звуку. Також є зразки торохтушок, або хихичок – іграшок різноманітних форм, які під час коливання створюють шум, торохтять.
Період виготовлення експонованих виробів охоплює кінець ХІХ століття – 2010 рік. Найстаріша з робіт – скульптурна композиція «Гончар за роботою» опішненського майстра Федора Чирвенка – створена наприкінці ХІХ століття. Найновішою є хихичка Тетяни Павлишин зі Львова виготовлена цього року.

Оксана Ликова, керамолог,
старший найковий співробітник
Відділу сучасної художньої кераміки
Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному