Відгуки, залишені відвідувачами Меморіального музею-садиби гончарки Олександри Селюченко

«Олександра Федорівна – то не просто жінка-майстриня, то жінка з душею вічної дитини, і навіть жінка-мати. Незважаючи на відсутність власної родини, вона насправді ніколи не була самотньою, щоб не казали. Її завжди оточували дитячі руки, до неї тягнулися людські серця, і перебувала душа в атмосфері українського побуту».

Студенти Харківської
державної академії культури

«Незабутня зустріч з творчістю! Простота й лаконізм у виробах! Душа її – натхнення в образах. Різнобічні почуття й роздуми про долю майстра. Дякуємо! Вдячні долі».

Народний майстер глиняної іграшки
О.Ф.Кощовська (Кривий Ріг).

«Обожнюю відвідувати такі місця, де не тільки можна почути про творчість видатних майстрів, а й доторкнутись до речей, стояти на тому місці, де колись стояв видатний майстер. Іграшки чудові, як живі. Нехай пам’ять про майстриню живе у віках!»

(Івано-Франківськ)

«Ще раз переконуєшся у геніальності нашого народу, а Селюченко тому переконливе свідчення. Процвітати музеєві та опублікувати усі її твори!»

Стефанія Гвоздевич
(Львів)

«Вдячна Долі, яка несподівано подарувала зустріч з творчістю незабутньої Олександри Федорівни Селюченко. За її життя мала щастя спілкуватись у Пирогово з майстринею. А зараз торкнулася душею і серцем до її витоків, до глибинного коріння… Спасибі і низький уклін всім, хто береже святу пам’ять про незабутню майстриню…»

Лідія Шеремет

«Вшановуючи світлу пам’ять Великої Олександри Селюченко, бажаємо усіляких благ людям, які зберігають пам’ять про майстриню. Дуже дякуємо».

Олена Жернова (Одеса)
 

«Сердечне спасибі за бережний дивовижний світ невмирущої народної творчості. Олександра Селюченко – це талант всесвітнього рівня».

Члени Правління
Національної спілки краєзнавців України

«Низький уклін усім, хто причетний до створення цієї святині – музею-садиби всесвітньовідомої гончарки Олександри Селюченко. Саме такі геніальні художниці, як Олександра Селюченко, Катерина Білокур, одержимі творчістю, берегли, бережуть і будуть берегти українську культуру.
Шануйтеся люди! Бережіть красу і вірте, що добре нам буде!»

Н.Кочерга
(Полтава)

«Глина – це сила, глина – це здоров’я, глина – це краса, це – українська чарівність, символ Опішного. Враження колосальні, фантастичні, ми відчули подих батьківської хати, свого дитинства, спогад свисту глиняного півника-свистунця. Нехай живе, процвітає і розквітає виріб з глини…»

Чехов
(Московська область,
Російська Федерація)

«Дуже дякуємо за відродження та збереження справжнього українського автентичного дива, того, що наповнює національну скарбницю неймовірної духовності народу. Бажаємо натхнення, процвітання та сил!»

Родина Стрєльцових
(Харків)

«Щиро вдячні за цікаву розповідь і можливість познайомитися з творчістю Великої мовйстрині. Процвітання землі, яка зростила і виплекала таку чудову людину!!!»

Сім’ї Дудко, Дейко
(Охтирка, Сумщина)

«Вдячний за збереження джерел української духовності, української самобутньої культури».

Академік Академії економічних наук України,
професор, екс-віце-президент Генерального комітету
з питань економіки, науки,
технологій і довкілля Парламетської Асамблеї ОБСЄ
В.Пилипчук

«Під час відвідання музею-садиби отримали велике задоволення, все сподобалося. Скупалися в наших добрих, світлих і теплих традиціях, набралися наснаги від української глини, іграшок, які створили талановиті руки цієї майстрині».

Колектив редакції газети «Україна козацька»

«Ми побували в глиняному раю. Щиро вдячні за хвилини зустрічі з прекрасним! Зичимо Вам щастя, здоров’я, невичерпного натхнення. Віримо, що у гончарства велике майбутнє».

Учні й викладачі Полтавського
спеціалізованого навчально-виховного комплексу №3
«Червона калинонька»

«Дорогій Олександрі Федорівні. Вічна пам’ять, Вам славетна майстриня із гончарного роду. Їй немає подібних у всьому світі. Її вироби – діти, як вона сама говорила ще за життя, в спокої і на своєму місці продовжують творче життя майстрині. Її руки не ліпили, а співали народну пісню свого народу. До останньої хвилини свого земного життя думала про мистецтво, про народження традицій через навчання молоді. Так любити рідний край, як Селюченко Олександра Федорівна, нам, нащадкам, треба ще вчитись і вчитись. Спіть спокійно, а нам продовжувати Вашу дорогу».{jcomments on}

Тетяна Кравченко
(Київ)