Шановні відвідувачі!

Із 13.05.2020 року опублікована нова версія сайту, яка працює за постійною адресою http://opishne-museum.gov.ua/. Вся оновлена та актуальна інформація буде розміщуватися на новому сайті.
Будете на екскурсії в Полтаві, то не забудьте завітати і до нас.

Спогад про майстра

вкл. 25 березня 2011. Опубліковано в Садиба родини Пошивайлів

«...Не розуміють ці люди, що життя – лише мить,
що в безмежному часі вони, як метеори, згорять
і без сліда загубляться в безвісті їх імена,
Ви ж будете жити в віках, бо кераміка вічна,
вічна краса і добро, які щедро дарили ви людям,
Породжені опішненською землею і гончарюванням...»

Леонід Сморж

     Нинішньої зими минуло 20 років, як немає серед нас Майстра, Гончаря, Художника – Корифея української кераміки Гаврила Ничипоровича Пошивайла (07.04.1909 – 24.01.1991). Його життя минуло в роботі й клопотах якось непомітно. Та вершив він велику справу, творив гончарні дива, у яких і нині продовжує жити. Його ім’я не загубиться серед сотень тисяч інших, нікому не відомих. Кажуть, людина живе, доки живе згадка про неї.
Народився Гаврило Ничипорович в Опішному, в гончарській родині, яка своїми коренями сягає принаймні до середини ХVІІІ століття. Дід Тарас (середина ХІХ – початок ХХ століття) і батько Ничипір (кінець 1880-х – 1936) були неперевершеними майстрами-посудниками. Можливо, і були у Гаврила дитячі мрії обрати іншу професію, але покликало те, що миліше серцю – глина. Працювати за гончарним кругом почав дуже рано. Першими виробами була іграшка-монетка – глиняний посуд для забави дітям, і звичайно ж свистунці.
     Закінчив семирічку. Навчався в Опішненській школі майстрів художньої кераміки (1937), проте основи гончарного ремесла перейняв від батька.
Життєвий шлях був нелегким: усього було – і невдачі, і злети. Довелося пережити революцію, голодомори, репресії. Пройшов фронти Другої світової війни, був ранений, контужений. Мав військові нагороди. Голодні роки, місяці без хліба і заробітної плати в гончарній артілі не змогли змінити вибору долі, самопосвячення глині.

      Наскільки ж таки глина – дивовижна субстанція: проіснувавши тисячі років, і надалі дозволяє створювати речі, які дивують нашу свідомість. Глина... Скільки з нею пов’язано злетів людської фантазії. Невипадково кажуть, що глина, як жива.
Коли Гаврило Ничипорович брався за гончарювання, час немовби зупинявся. Для нього круг не рипів, а співав... Ось закрутився гончарний круг під чутливими руками Маестро – і народився з шматка вогкої сирої глини чудовий горщик. Хочеться піймати саме ту мить, коли звичайний посуд стане високохудожнім твором мистецтва, але неможливо, бо рухи гончаря майже непомітні. Здається, спрацьовують якісь таємничі сили.
Спираючись на віковічну традицію місцевого гончарства, яке визнав світ, Гаврило Пошивайло по-новому відродив знамениту гончарну пластику, зробив її багатомовною, багатогранною і водночас глибокоіндивідуальною. Це особливо помітно у формах посуду: диво-вазах, крилатих тарелях, мисках, глечиках, куманцях, барилах. Він уперше в опішненському гончарстві зробив композиції на тему Сорочинського ярмарку, уміло втілив у глину образи гоголівських героїв.
       Народна творчість – це часто-густо мистецтво сімейне. Саме в Опішному існує давня традиція: твори чоловіка-гончаря мусять побувати в руках дружини-малювальниці. Дружина Гаврила Ничипоровича – Явдоха Данилівна – була малювальницею від Бога. Оздоблювала твори свого чоловіка рослинним і зооморфним декором. Її мальовка, немов з води, народжувалася з українських пісень, які любила понад усе; як зорі, лягали на глину її квіти життя, дивовижні птахи, риби. Її мальовка завжди випромінює радість і світло.
Глину треба відчувати й любити, тоді вона слухатиметься і віддячить. За свої праведні труди Гаврила Ничипоровича відзначено почесним званням «Заслужений майстер народної творчості України». Посмертно нагороджений медаллю Христа Спасителя «За життя, гідне людини». Має чимало нагород з виставок та фестивалів України, СРСР та інших країн.
       Це його – гончаря з діда-прадіда – глиняні вироби експонувалися на міжнародних виставках у Бельгії, Японії, Болгарії, Югославії, Польщі, Угорщині, Франції, Нідерландах, США, Норвегії, Великобританії, широко представляючи мистецтво України за кордоном, дивуючи рукотворним дивосвітом, талантом опішненського майстра-гончаря. Це його твори можна побачити в найбільших музеях світу. А скільки їх розійшлося зі щедрих рук господарів по приватних колекціях!
      Твори родини Пошивайлів стали унікальними експонатами Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному та Меморіального музею-садиби гончарської родини Пошивайлів. Після їх відвідування сім’я Кондратенків (Київ, 20.10.2010) у Книзі відгуків записали свої враження від побаченого: «Талановитих родин в Україні було і є багато, але найбільше вразило те, що родина Пошивайлів своєю творчістю радувала не тільки сучасників, але зуміла порадувати і нащадків, і буде радувати і наступні покоління. Велика їм дяка!».
Тож сьогодні, згадуючи імена Гаврила та Явдохи Пошивайлів, низько схиляємо голови перед визнаним талантом гончаротворення, умінням зберегти і примножити кращі традиції української культури, які будуть жити в дітях, онуках, правнуках.

Марія Яценко,
завідувач Меморіального музею-садиби
гончарської родини Пошивайлів

Замовити екскурсію