Ігнатьєва Марта народилася 29 листопада 1983 року в місті Яремче Івано-Франківської області. Закінчила Івано-Франківський національний педагогічний університет імені Василя Стефаника (2006). Учасниця літньої школи гончарства 2013 року.
Основні зацікавлення: фотографія, подорожі, походи в гори.
Її враження:
«Моя подорож до цього чудового й особливого місця розпочалася ще завгодя. Телефонним дзвінком мені повідомили, що я пройшла конкурс-відбір до Е-літньої академії гончарства. Тоді я вперше почула справжню полтавську говірку й відчула щирість опішнянських людей.
Вийшовши з маршрутки в Опішному, було таке враження, що приїхала додому, у щось рідне, просте, кудись, де на кожного чекають. Потрапивши вперше до Національного музею гончарства (це було за день до початку навчання), сказати, що я була вражена, – це не сказати нічого.
Краса неперевершена! Адже побачила не просто осередок гончарства, а відчула любов до своєї роботи кожного, хто там працює, гостинність і радість, що випромінювалась на обличчях працівників. І в цьому я щораз переконувалась упродовж трьох тижнів…
Для мене, яка приїхала із Західної України і вперше була на Полтавщині, усе було новим, цікавим… Тут вперше покуштувала шовковицю: і білу, і чорну…
Особливі й незабутні відчуття, коли береш до рук шматок глини… наче торкаєшся до чогось вічного, того, що було до нас, є тепер і буде після нас… Наче торкаєшся до історії, життя предків…
Тут я зрозуміла, що глина не терпить поспіху… І аби щось вийшло, треба бути уважним і терплячим. Повільно, але наполегливо йти до своєї мети…
Надзвичайно вдячна майстриням – Олені й Валентині, які приділяли нам багато часу, навчаючи…
Згодом почались майстер-класи, де ми мали змогу почерпнути багато нового і, крім того, познайомитися з чудовими керамістами – фахівцями своєї справи…
Часу на дозвілля в нас залишалось обмаль, але і його ми проводили з користю.
Останні два тижні ми приходили додому пізно й зморені, проте зранку якась жага сісти за гончарний круг знову тягнула в Музей. Цікаво було пізнавати життя опішнянських майстрів, які присвятили своє життя гончарній справі, відвідати їхні музеї-садиби…
Здавалось, що ти тут провів не три тижні, а півжиття. Водночас, цей час минув, як мить… З’явились нові друзі, знайомства, спогади, любов до глини…»
{jcomments on}
|
|
|
|
|
|