Катерина Семчук народилася в Берегово Закарпатської області.ЗакінчилаЯгеллонський університет (Польща, 2013).Учасниця літньої школи гончарства 2015 року.
Основні зацікавлення: література,музика,політична філософія,кераміка.
Її враження:
«Вийшовши з мікроавтобуса на середині центральної і, думала, єдиної дороги в селищі, я стояла зі своїм великим похідним рюкзаком у хмарі пилюки і піску, здійнятій автомобілем, що довіз мене сюди і нещадно покидав. Стояла розгублена, не знаючи, в яку сторону далі йти. Я зателефонувала власниці квартири, в котрої повинна була заселитися. «Йдете цілий час прямо і як впретеся в пам’ятник Леніну, то ото по лівій і буде наш будинок, в самому центрі». Пам’ятник Леніну?! У цьому рідко загущеному місті з ґрунтовою дорогою, де зустрічаються поодинокі мешканці, ганяють з чотирма відкритими вікнами «Жигулі», кілька старих будинків колишніх культур. Тут ще й стоїть пам’ятник Леніну?!
Я приїхала доОпішні зі своїми надзвичайно наструнченими емоціями, щоназбирувались кілька днів у пунктах транзиту, в дорозі до. Стало страшно перед цим Леніним.Що за цивілізація тут заховалася? Що мені відкриється і що мені доведеться тут пережити?А ще й в пастці, бо так просто не вскочити на найближчий поїзд до Києва. Мені все рівно тут залишатися, бо вже вечір, маршруток не буде, до Полтави потрібно добиратися, а там шукати відповідний вокзал, чекати дешевого білету на поїзд, бо в кишені грошей дарма що тільки на хліб.
Я ввійшла в цю зелену околицю, де хати ховають в ровах при дорозі за яблунями, бузиною і трояндами, з наляканістю, смутком, гнівом, винуватістю і образою, очікуючи, що це місце піді мною прогнеться, набере моїх кшталтів. А натомість, воно виявилося стоїчним, стійким до моєї мізерності і бундючної серйозності внутрішніх почуттів. Його байдужість до зовнішніх впливів та самобутність мене заспокоїла, зупинила коней і я, опустила весла. Це я вигинаюся, пристосовуюся до його випуклостей, форми і поводжуся тихенько.
Явивчу традицію, спробую опанувати глину, стати її майстром, ввібрати знання попередніх поколінь, щоб бути багатою.
Сталося, як гадалося. Я потрапила до місця, яке мною закрутило. Багато нового досвіду, зеленого спокою і праці над своїм умінням.Це був чудовий плацдарм для роздумів та випробовування особистості – невдачі, піднесення, нові знання, люди, розвиток і випробовування, «чи можна йти далі».
Ранком, йдучи на перший день моїх занять гончарством, я в парку-лісі не побачила Леніна, тільки мармуровий пустий п’єдестал, розмальований у жовто-блакитний колір якимись вандалами. А Ленін пішов, безслідно зник, залишивши після себе тільки два слова «Слава Україні»».{jcomments on}
|
|
|
|
|
|
|
|
|