Аліна Єлічкіна народилася в Києві. Закінчила Київський національний університет будівництва і архітектури (2010). Учасниця літньої школи гончарства 2015 року.
Основні зацікавлення: гончарство.
Її враження:{jcomments on}
«От і все розпаковано, всі речі лежать на своїх полицях. Пройшло вже півтора тижні після мого повернення, поїздок, з яких зовсім не хочеться повертатись,бо там ти і так, як вдома.
Для тих, хто не знає, – я проходила навчання в Е-літній Академії гончарства.
На ці три тижні я повернулась у щасливе дитинство та занурилась з головою у гончарство, занурилась в Україну. І це важко передати, але я спробую...
Моя бабуся родом з Черкаської області, мабуть, усі знають про Умань, так-от я там проводила кожне своє літо. Зараз я розумію, що це був найщасливіший час мого дитинства. Зовсім не випадково в Опішні у мене було постійно таке відчуття, начебто я повернулась додому. Природа, велосипед, творчість, прекрасні люди поруч – ідеальні умови для того, щоб відчути весь смак цього життя! Нам не треба багато, нам потрібно тільки найважливіше!
Чи вплинула на мене Опішня? Безсумнівно!!! Ступінь впливу можна судити з того, що я зараз друкую свої думки українською. Ні, я не стала ярою націоналісткою, але я відчула гордість за нашу країну, за те, що в нас такі прекрасні люди і вони роблять таку важливу справу!!! І мені також захотілось долучитись та підтримати нашу рідну мову.
Музей гончарства в Опішному не схожий на музей у звичайному розумінні, це якийсь модерновий класний формат. У ньому вирує життя, тут можна доторкнутись до експонатів та ходити босоніж. Тут можна зануритись в українські традиції та водночас побачити сучасні витвори мистецтва. Мені подобається, що тут поєднуються минуле, сучасне та майбутнє. Для мене взагалі Полтавщина – це якесь чарівне місце. Самобутня і дуже сильна земля з добрими людьми! Мабуть, це можна відчути в повній мірі, коли не маєш постійного доступу до неї. Мені як жительці мегаполісу це не просто подих свіжого повітря, це як поринути в чисте озеро.Тут зовсім інший темп життя, тут є час на найголовніше. Повертатись неймовірно тяжко. Заспокоюю себе тим, що буду активно працювати у творчому напрямку, і теплію надією, що також зможу внести свою краплю краси та позитиву в цей світ.
Найголовніший скарб, який я знайшла в Опішні, – це люди!
Адже не місце красить людину, а людина – місце.
Не було б такого чудового музею, якби не Олесь Пошивайло. Йому вдалось створити навколо себе чудову команду, яка працює, як єдиний організм. Для кожного є своє місце, кожен виконує свою важливу роль. Мені подобається в Олесі Миколайовичі те, що він дуже простий та відкритий до людей, завжди усміхнений, цікавиться думкою кожного, жвавий та цілеспрямований! Для мене ця людина стала ще одним прикладом гарного керівника та просто хорошого чоловіка.
І я можу сказати подібне майже про кожного, кого я зустріла в Опішні! Кожен мене чомусь навчив власним прикладом, вразив своїми думками або надихнув. Кожен без виключення – неповторний, цікавий, глибокий. Навіть важко передати, скільки я отримала позитиву, натхнення та необхідних думок. Думаю, навіть це і не потрібно описувати, щоб не розвіяти чари. Нехай це залишиться за лаштунками.
Можу також сказати, якщо Ви сумніваєтесь їхати до Опішні чи ні – їдьте! Беріть своїх веселих друзів чи сім'ю або всіх разом та відправляйтесь до гончарної столиці України. Пориньте в це прекраснее місце, отримайте насолоду від контакту з працею наших пращурів, відчуйте себе українцем або українкою та пишайтесь цим!
Мені дуже пощастило, що я побувала в такому чудовому місці та мала нагоду познайомитись з цими неймовірними людьми! ДЯКУЮ НЕБУ за таку можливість! Дякую абсолютно всім людям, які трапились на моєму життєвому шляху, без вас не було б теперішньої мене! ДЯКУЮ!
Немає поганого чи хорошого, є те, що необхідно пройти нашій душі, для того щоб стати трішечки краще або щось зрозуміти. Випадковості не випадкові!
Бажаю ВСІМ сил та наснаги, натхнення та творчості у вашому житті»!
|
|
|
|
|
|
|
|
|