Серед тих, чиє ім`я назавжди золотими літерами вписано в історію опішнянського заводу «Художній керамік» та гончарства Опішного взагалі, окреме місце займає талановита малювальниця Мотрона Савівна Назарчук. Протягом сорока років її життя було пов’язане з опішнянським гончарством.
19 листопада 2011 року виповнилося 100 років від дня її народження. Родом Мотрона Савівна з сусіднього з Опішним козацького села Малі Будища. Її дід та батько, малобудищанські козаки, ввійшли в історію нашого села другої половини ХІХ – початку ХХ століття. Перший із них, Лука Іванович Каша (?–1894), 1868 року був обраний попечителем церковнопарафіяльної школи, а згодом–старшиною сільської управи. Батько, Сава Лукич (1856–1919), закінчив міністерську школу в Опішному, був регентом церковного хору Різдво-Богородичної церкви, попечителем церковнопарафіяльної та земської шкіл.
1927 року Мотрона Савівна навчалася й працювала в майстерні при гончарній школі в Опішному. ЇЇ першим учителем був досвідчений художник Іван Гопкало. Через ріквонавже працювала як повноцінна малювальниця.
З 1929 до середини 1960-х років, з переривами, життя мисткині було пов’язане з артіллю «Художній керамік». Під час голодомору 1932–1933 років Мотрона з братом Артемом, який свого часу закінчив гончарну школу та технікум промкооперації, працювали в м.Тбілісі в керамічному заводі.1935 рокуМотрона Савівна для обміну досвідом від`їздила вм.Васильківв тамтешню гончарну артіль, де теж розмальовувала посуд. Там познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Саливоном Івановичем Назарчуком. Через деякий час подружжя вирішило переїхати до Опішного.
В Опішному Саливон Іванович вступив до артілі «Художній керамік», де займався ліпленням і відливкою у гіпсових формах. Мисткиня, після перебування у декретній відпустці, 1937 року вступила на навчання до Опішнянської школи майстрів художньої кераміки, яку закінчила на відмінно (1939), залишившись працювати інструктором по малюванню в цій же школі аж до початку війни. ЇЇ чоловік у пошуках роботи по своїй прямій спеціальності (формування електричних ізоляторів) напередодні війни поїхав у м.Кутаїсі. Більше вона його не бачила, адже невдовзі розпочалася війна й подальша доля чоловіка залишилася їй невідомою.
Після приходу радянської влади вона знову стала працювати малювальницею в «Художньому кераміку». 1947 року семеро кращих майстрів «Художнього кераміку» були відзначені дипломами І ступеня, у тому числі три малювальниці, серед яких і Мотрона Назарчук. Того ж року її було нагороджено медаллю «За доблесный труд».
Гарно розмальована майстринею майоліка експонувалася на багатьох виставках як колишнього Радянського Союзу, так і закордоном. Полтава, Харків, Ленінград, Москва, Париж, Марсель,Брюсель,Загреб, Монреаль – це далеко не повний перелік міст, де виставлялися її вироби.
1963 року в «Художньому кераміку» працювало чотирнадцять бригад комуністичної праці. Кращою серед них була бригада малювальниць під керівництвом ветерана праці Мотрони Савівни Назарчук. Майстриня неодноразово нагороджувалася грамотами, а її портрет заносився на Дошку пошани.
1966 року Мотроні Савівні було присвоєно звання «Відмінник соціалістичного змагання Української РСР».
За весь час роботи в «Художньому кераміку» нею було створено й уведено в масове виробництво більше 100 власних орнаментів.
«Людини, яка більше ніж вона любить кераміку, я не зустрічав», – ці слова, сказані ще в середині 1960-х років тодішнім головним інженером підприємства Трохимом Демченком про Мотрону Назарчук, напевно, найкраща характеристика цій майстрині.
Після виходу на пенсію 1967 року Мотрона Савівна, за родинними обставинами, переїхала до Запоріжжя, де упродовж 1970-х років працювала малювальницею на заводі «стінових матеріалів», де відкрився майоліковий цех.
Живучи за сотні кілометрів від Опішного, Мотрона Назарчук листувалася з деякими своїми опішнянськими подругами по заводу: Зінаїдою Линник, Параскою Біляк, Олександрою Селюченко, Марією Боярчук. В останні роки її життя, з 2001 по 2007 рік, листування з нею вів і я. За цей час зібралося понад півсотні листів, які є унікальними спогадами видатної майстрині, у тому числі й про наше рідне село Малі Будища, про яке вона завжди згадувала з теплотою й тугою. У день її 95-річчя мені довелося побувати в Мотрони Савівни в гостях, щоб привітати її з ювілеєм. Тоді на власні очі переконався, яка це щира, добра й багата душею людина. На жаль, ця зустріч була єдиною й останньою.
11 вересня 2008 року Мотрони Савівни Назарчук не стало. Земля їй пухом.
P.S.: З метою вшанування пам`яті славетної української малювальниці Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному та Інститут керамології – відділення Інституту народознавства НАН України, планують випустити книгу про майстриню, назва якої «Малювальниця Мотрона Назарчук: 96 років життя і творчості (біографія, мистецька спадщина, епістолярія, фотолітопис)». Як людина, яка бере безпосередню участь у роботі над книгою, користуючись нагодою, хотів би звернутися до всіх, хто може надати будь-які матеріали про Мотрону Назарчук (листи, фотографії, документи, спогади, публікації в періодиці, особливо за 1930-ті – 1960-ті роки, або копії переліченого) відгукнутися на це звернення. Усі отримані матеріали будуть поміщені в книзі із зазначенням місця їх зберігання та імен доброзичливців, що їх надали. Хотів би щиро подякувати Віталію Миколайовичу Ханку, мистецтвознавцю з Полтави, за надані для книги листи й листівки, написані йому свого часу Мотроною Назарчук, які зберігаються в його приватному архіві. Просив би також українських мистецтвознавців написати статтю про мистецьку спадщину майстрині, яка також буде поміщена в книзі.
Віктор Міщанин, керамолог, кандидат історичних наук