ДО ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ФІЛОСОФА Й КОЛЕКЦІОНЕРА ОПІШНЕНСЬКОЇ КЕРАМІКИ
ЛЕОНІДА СМОРЖА
Коли народжується Музей, з‘являється ще один Храм на Землі –Храм Краси і Гармонії. І важливо, щоб до Музею, як до Храму, йшли люди. Інакше для кого він і навіщо?
Коли на відкриття Меморіального музею-садиби філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа до невеличкого села Міські Млини, що в Полтавщині, з‘їхалося майже півтисячі поціновувачів народного мистецтва з різних куточків України, Росії, Білорусі, Молдови та США, стало зрозуміло, що відвідувачів тут і надалі вистачатиме.
Вже більше року музей-садиба функціонує як структурний підрозділ Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному. З кожним днем у «Книзі відгуків» з‘являються все нові й нові записи захоплених туристів, а земляки Леоніда Опанасовича Сморжа навідуються, щоб поповнити фонди музею унікальними експонатами, поділитися спогадами про невтомного збирача кераміки.
Майбутній філософ народився в селі Орданівка Диканського району, що в Полтавщині. Про свій рід він писав: «По батьковій лінії рід має козацькі корені. Дід Сисой мав усе необхідне для належного господарювання: ясний розум та умілі руки. Тому й господарювання було добротне – пристойний шмат прекрасного чорнозему, багато живності… Не цурався дід і хліба духовного: він грав на всіх наявних у селі музичних інструментах…» [1, с.5].Мати Леоніда Сморжа Анастасія Марченко походила з диканьських міщан.
Зростав хлопчина у великій сім’ї, мав шестеро братів і двох сестер. Родина часто переїздила. Коли вітчима, за наказом партії, направили до Міських Млинів, що неподалік Опішного, на розбудову колгоспу, Леонід був уже підлітком. Село йому дуже сподобалося, він часто мандрував його околицями. І де б не доводилося йому бувати пізніше, упродовж усього свого життя Міські Млини він вважав «найчарівнішим куточком на білому світі».
Роки становлення та творчих пошуків
1943 року п’ятнадцятирічним юнаком Леонід Сморж пішов на фронт. Спочатку воював у піхоті, потім був снайпером, а наприкінці 1944-гозакінчивШколу морської авіації в Новому Афоні (на Кавказі). Продовжив службу стрілком-радистом. За героїзм та відвагу його було нагороджено орденами: «За мужність», «Слави» ІІІ ступеня, «Вітчизняної війни» І ступеня та багатьма медалями.
Повернувшись у Міські Млини після семи років строкової служби, юнак збагнув, що він не має жодної цивільної спеціальності. Спочатку намагався влаштуватися на роботу в Полтаві, вчився малювати. Відновивши свої заняття з важкої атлетики, брав участь у багатьох спортивних змаганнях. Виборов першість України з гирьового спорту в легкій вазі. Так, нарешті, доля привела хлопця до Школи тренерів при Київському інституті фізкультури і спорту.
1953 року Леонід Сморж став студентом філософського факультету Київського державного університету імені Тараса Шевченка. На цей час припало знайомство з такими видатними особистостями, як Борис Олійник, Вадим Крищенко, Микола Сингаївський, Іван Зязюн та інші. Стосунки, що зав’язалися в той період, не переривалися й упродовж усього його життя.
1958 року Леонід Сморж вступив до аспірантури та влаштувався на роботу на кафедрі психології вишу, де навчався. Захопившись кіномистецтвом, свою наукову роботу він також присвятив цій темі. Крім того, учений багато фотографував, фільмував.Перед захистом кандидатської дисертації побував на ІІІ Міжнародному кінофестивалі в Москві.
Починаючи з 1960-х років, учений подорожував по Україні та за її межами. Побував у Карпатах, Криму, на Далекому Сході. Кожного разу повертаючись зі своїх мандрівок, привозив усе нові й нові трофеї: з Тернополя та Івано-Франківська – писанки, з острова Сахалін – величезного краба, з мису Тарханкут, що на узбережжі Чорного моря, – незвичайної форми мушлі, а з Опішного – гончарні вироби дивовижної краси та вишивку.
Наукові досягнення. Захоплення опішненською керамікою
Не було жодної літньої відпустки, щоб Леонід Опанасович не приїздив до Міських Млинів, де жила його мама. Допомагав їй по господарству, не цурався будь-якої сільської роботи. Крім того, частенько навідувався до Опішного в завод «Художній керамік», щоб попрацювати та поспілкуватися з майстрами. «Я став часто і подовгу бувати на робочому місці гончарів і малювальниць, вести з ними розмови на різні теми, з багатьма подружився, й ці стосунки і зв’язки ніколи не обривалися. Поступово я став одержимим колекціонуванням опішненської кераміки», – згадував учений [1, с.191]. З’явилися також його публікації в періодиці про опішненських майстрів та про майбутнє народних художніх промислів. У цих статтях вперше прозвучала думка про створення музею гончарства в Опішному.
Упродовж 1964–1997 років Леонід Сморж працював у Київському державному педагогічному інституті імені Олексія Горького (нині – Київський державний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова) викладачем, старшим викладачем, доцентом, професором. 1981 року за викладацьку роботу його було нагороджено орденом «Знак пошани».
На початку 1980-х філософа було запрошено до Німеччини. Леонід Опанасович їздив до Лейпцига, Берліна, Дрездена, спілкувався з колегами та студентами, писав статті для наукового збірника Лейпцизького педінституту.
Та де б не був учений, чим би не займався, думки про майбутнє опішненської кераміки не полишали його. Цьому сприяла тривала дружба колекціонера з родиною Пошивайлів. Він писав: «Багаторічне спілкування з гончарями переконало мене, що деякі з них за своїм культурним рівнем і життєвою позицією, цінностями, якими вони орієнтуються і утверджуються, вищі за тих, хто більш освічений або має науковий ступінь» [1, с.189]. 20 лютого 1985 року в щоденнику Леоніда Сморжа з’явився запис: «Ідея створити музей в Опішному наскільки оволоділа нами, Олесем Пошивайлом і мною, що ми при зустрічах часто обговорюємо її». А вже через рік на теренахПолтавщини постав Музей гончарства в Опішному – всеукраїнський центр збереження, вивчення й популяризації гончарної спадщини. Вже минуло 25 років від дня заснування цього закладу, а в складі Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному функціонує структурний підрозділ – Меморіальний музей-садиба філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа.
Колекція Меморіального музею-садиби філософа й колекціонера
опішненської кераміки Леоніда Сморжа
Більше ніж півстоліття вчений визбирував найкращі зразки народного мистецтва. Чільне місце в колекції займають вироби з глини (близько 700 унікальних експонатів). Багато авторських робіт існує лише в одному екземплярі, оскільки виготовлені майстрами на замовлення колекціонера. Це твори відомих опішненських гончарів – Івана та В’ячеслава Біликів, Гаврила та Миколи Пошивайлів, Григорія Тягуна, Василя Омеляненка, Михайла Китриша, Василя Біляка, Трохима Демченка, Миколи Різника, Івана Шияна, Олександри Селюченко, Анастасії Білик-Пошивайло, Олени Мороховець, Ніни Дубинки, оздоблені неповторною мальовкою славетних малювальниць Зінаїди Линник, Явдохи Пошивайло, Параски Біляк, Поліни Сиси, Ганни Китриш, Марії Бондаренко та Ірини Мирко. Серед гончарних виробів – зооморфна скульптура, декоративно-ужитковий посуд та дитяча іграшка.
Окрім кераміки, до колекції увійшло чимало українських чоловічих та жіночих сорочок, рушників і скатертин з Полтавщини, Сумщини, Івано-Франківщини. Експонати з тканини вишиті хрестиком, гладдю і тамбурним швом, а також оздоблені мережкою.
Більшість живописних полотен, що є в експозиції музею-садиби, –це копії картин відомих художників, написані Леонідом Сморжем. Інші – подаровані йому авторами.
Близько ста писанок, придбаних ученим у різних регіонах України, вражають яскравою кольоровою гамою та багатою символікою. Леонід Сморж також захоплювався збиранням старовинних ікон. Їх у колекції – 19, більшість датована ХІХ століттям.
Інтер’єр Меморіального музею-садиби філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа доповнюють старовинні меблі, виготовлені місцевими майстрами.
Особисті речі та архів ученого, які також представлені в експозиції музею-садиби, відображають смаки і вподобання їхнього власника. Велика кількість фотографій свідчить про захоплення Леоніда Сморжа фото- і кіномистецтвом.
Тут також зберігається бібліотека філософа, яка налічує понад 3000 книг. Серед них і монографії, що складають науковий доробок Леоніда Сморжа:«Світ десяти муз: Мистецтво і дійсність» (1973), «Орфей в эпоху звездолетов (Искусство в духовной жизни современного человека)» (1989), «Особа і суспільство (філософсько-психологічний аспект)» (2001), «Гончарівна (одержима керамікою)» (2004); наукові посібники: «Філософія» (2004), «Естетика» (2005) та брошура «Естетична цінність мистецтва» (1972).
Усе перелічене вище склало унікальну колекцію, яку влітку 2009 року, незадовго до відходу у вічність, Леонід Опанасович Сморж подарував Національному музею-заповіднику українського гончарства в Опішному. Від першого дня заснування цього закладу і до останньої хвилини свого життя він підтримував усі найкращі починання Музею-заповідника. І сьогодні ми з упевненістю можемо сказати, що вчений був одним із тих, хто стояв біля витоків його створення.
Плекати красу, збирати й примножувати духовні скарби нашого народу – означає дбати про майбутнє, тож яким воно буде – залежить від кожного з нас. Нехай ці поетичні рядки філософа стануть заповітом для нащадків:
Древнім Чумацьким Шляхом
Прадіди їдуть наші,
Над задрімалим дахом
Варять у казанах кашу.
І золоті пшонини
Падають в трави глухо,
Це дорогій Україні,
В дар неспокійним внукам.
Слава тому, хто знайде,
Честь, хто почне шукати…
1. Сморж Леонід. Розповіді про незабутнє і незабутніх (спогади). – Опішне: Українське Народознавство, 2009. – 402 арк. // Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства.
Вікторія Зубань,
завідувач Меморіального музею-садиби філософа й колекціонера
опішненської кераміки Леоніда Сморжа