Те, що відомий гончар Іван Білик (1910–1999) народився в Опішному – факт загальновідомий. А от про те, що його родинні корені по матері – із сусіднього села Малі Будища, зі стародавнього хліборобського козацького роду Лисенків, представники якого мешкали тут ще в першій половині 1700-х років, напевно, мало хто чув чи знає.
Його дід, козак Яків Семенович Лисенко (1846 р.н.), був заможним господарем, мав кілька десятин землі, допомагав місцевій Різдво-Богородичній церкві. Зокрема, разом з іншими допоміг побудувати церковний будинок для священика. За це йому 1882 року було оголошено «від імені Високопреосвященства пастирську вдячність і благословення».
Про бабусю Івана Архиповича, дружину Якова Лисенка, відомо, що вона походила із заможного козацького малобудищанського роду Мокляків. Скільки було у них дітей, зараз сказати точно не можливо. Є відомості про вісьмох: п’ятьох дівчат і трьох хлопців. Серед них – мати Івана Білика – Явдоха Лисенко, яка вийшла заміж в Опішному за Архипа Білика. Дві її сестри пішли заміж в Опішному: одна за Пискуна, друга за Окару (по-вуличному Заліпаку). Ще одна сестра Мар’я (1860–1930-ті) вийшла за Опанаса Бідаша (по-вуличному Любку) в Малих Будищах, а сестра Клавдія – за гончаря Якова Павловича Пічку, уродженця Малих Будищ, що поселився в сусідньому гончарному хуторі Хижняківці. Три сини Якова Лисенка жили в Малих Будищах. Корній (1876 р.н.) та Дмитро, як і батько, були хліборобами, а Лука – фельдшером.
Саме у своїх родичів по матері, Якова та Клавдії Пічок, жив, навчався і гончарював три роки в другій половині 1920-х років майбутній всесвітньо відомий майстер гончарства. Тут, у Хижняківці, відбулося становлення Івана Білика як гончаря. Пророчими виявилися слова Якова Пічки, який, побачивши племінника за роботою, мовив: «З Івана буде гончар!»
Чимало часу минуло з тих пір. Багато історичних катаклізмів випало на долю Іванових родичів по матері, представників Лисенківського роду. Голодного 1933-го померли дід Яків та дядько Дмитро Лисенки, а також Клавдія і Яків Пічки. 1938-го розстріляли як «ворога народу» ще одного дядька – Корнія Лисенка. Дивом залишився живим, діставши тяжкі поранення на фронтах Другої світової, і сам Лисенківський онук Іван Білик.
Нині пусткою став хутір Хижняківка, де крутив гончарного круга тоді ще юнак Іван Білик. Зосталася лише в пам’яті народній назва «Пічків ліс». Збезлюднів і Яр – куток Малих Будищ, де віками жили працелюбні хлібороби Лисенки, де минуло дитинство і юність матері майстра Явдохи Яківни, де стояла хата його діда Якова Лисенка. Ту хату на початку 1930-х розібрали «дбайливі» активісти, викинувши на сніг у люті Хрещенські морози її господаря, 87-річного Якова Лисенка, пустили її на дрова для випалювання гончарних виробів в артілі «Художній керамік», де на той час уже працював гончарем Іван Білик з роду Лисенків. І хто знає, можливо, саме дрова з дідової хати підкидали у горно, випалюючи вироби, зроблені руками лисенківського внука Івана Білика. З тієї хати, в яку не раз ходили з матір’ю до діда в гості… Сумно нині на Яру. Лише назва «Лисенкова долина» і досі зосталася в пам’яті людей.
Більше 11 років тому відійшов за межу вічності Іван Білик, всесвітньо відомий гончар, славетний син хліборобського роду Лисенків із Малих Будищ, який свої «гончарські університети» проходив у Хижняківці.{jcomments on}
Віктор Міщанин,
керамолог,
кандидат історичних наук