Слідами творчості.

   Багато хто, прямуючи вулицею Партизанською в Опішному до Національного музею-заповідника українського гончарства, помічає дві майстерно зроблені зооморфні скульптури – барана й лева, що ніби охороняють стежку, яка веде до непримітного будиночка. Місцеві жителі знають, що створив їх господар оселі – художник, скульптор, гончар Трохим Назарович Демченко. Величні й погордливі скульптури стали невід'ємним атрибутом Опішного, своєрідним нагадуванням подорожуючим – Ви в столиці українського гончарства!{jcomments on}

   Нещодавно виповнилося сто років від дня народження Трохима Демченка. Такі дати спонукають до роздумів, примушують переглянути життя людини в контексті історичних подій, зрозуміти те, до чого вона прагнула, оцінити спадок, залишений нащадкам.

   4 серпня 1912 року на хуторі Зайці, що неподалік Опішного, народився хлопчик, якого назвали Трохимом. У багатодітній сім'ї Демченків він був п'ятою дитиною. Після нього мама народила ще трьох.«У дев'ять років,–написав Трохим Демченко у своїх автобіографічних спогадах,– в полотняних штанях і сорочці, пофарбованій чорнилами, від ранньої весни до першого снігу пас корів, отже, в школу ходив не кожного дня». Доганяти товаришів у навчанні доводилося самотужки. Батрачив у заможних господарів сіл Лихачівка, Карабазівка та хутора Зайці майже до чотирнадцяти років. 

   Шостий клас школи відвідуваву Опішному, а через рік, у лютому 1927 року, разом зі старшими братами навчався у відомого майстра-гончаря М.Л.Черкаса. «Я займався ліпленням, – пригадував Трохим Демченко, – познайомився з інструктором кераміки Глинської керамічної школи».Уроки майстра не пройшли даремно. Його роботи помітив директор Опішнянської керамічної промислової школи Іван Федорович Бойченкоі, незважаючи на те, що Трохим Демченко ще не закінчив сьомий клас, запросивйого на навчання до свого закладу.«Я погодився і до початку 1931 р. навчався і працював там. Після закінчення, у березні, був направлений на практику на Васильківський завод. В Опішне повернувся восени цього ж року». 

   1929 року в Опішному почала працювати промартіль «Червоний гончар», яка виготовляла глиняний посуд для домашнього господарства. Восени 1934 року було створено групу майстрів, які займалися виготовленням виробів для всеукраїнських виставок. Серед них був і Трохим Демченко.

У свої двадцять чотири роки Трохим Назарович – секретар комсомольської організації артілі. Отримавши професійну освіту у Опішнянській керамічній промисловій школі та семирічний досвід роботи у промартілі, маючи дружину і маленьку донечку, він усе ж усвідомлював потребу в подальшому навчанні. З 1936 до 1938 року він навчався в Школі народного мистецтва в Києві.

   Після закінченнянавчання, у вересні 1938 року, Опішненський РК КП(б)Упризначив йогона посаду голови Правління артілі «Червоний гончар». Посада відповідальна, потребувала багато уваги й часу, але Трохим Демченко не полишиві творчої роботи, створювавнові моделі форм, навчав ремеслу новачків...

   У своїх спогадах він стримано констатував той факт, що 1939 року вступив до лав ВКПБ(б)У. Чи добровільним був вступ, чи того потребувала керівна посада, невідомо. Та в реаліях тогочасного життя кожен керівник був членом партії комуністів.

23 червня 1941 року Трохим Демченко звернувся до пункту мобілізації з проханням зарахувати його до партизанського загону, що формувався з жителів Опішного і навколишніх сіл, та воювати довелося на фронті...

   В Опішне політрук Червоної армії Трохим Демченко повернувся на початку 1946 року, а вже в березні був призначений РККП(б)У та Облхудожпромспілкою на посаду техкерівника в артіль «Художній керамік». Власне, самого заводу не було, адже будівля мала кілька стін без вікон і дверей, без даху над головою. До 1950 року відбудовували підприємство, паралельно випускаючи продукцію, впроваджуючи механізацію виробництва, будуючи нові печі для випалювання гончарних виробів. Творчі майстри заводу брали участь у численних виставках. Їх роботи можна побачити на фото багатьох тогочасних періодичних видань та в збірках, що презентують народне мистецтво України.

   Тамара Павлівна Мотрій, яка працювала на заводі малювальницею, а потім товарознавцем, пригадує, що Трохим Демченко був вимогливим керівником. Непримиримо ставився й до тих, хто виготовляв неякісну продукцію. «Бувало, помітить брак і каже:«Що то у тебе, «жаби» повилазили?». На ті його «жаби» багато хто ображався.

   Майстри, яким довелося працювати з Трохимом Назаровичем, з повагою згадують про його роботи. Ювілейні вази з барельєфами, скульптура малих форм, погруддя тогочасних лідерів та історичних осіб, зооморфний посуд –усе це у творчому доробку майстра. Такі роботи не кожному під силу.

Я не можу судити про обставини, за яких 1970 року керівництво заводу прийняло рішення  перевести Трохима Демченка з посади інженера на посаду відливальника гіпсових форм. Зрозуміло одне: з цим рішенням майстер не міг погодитися. Він написав листа в газету «Правда», якого редакція передалав Міністерство місцевої промисловості УРСР, і його викликали «на розмову». З’ясувавши обставини справи, запропонували відновити його на посаді, але той відмовився. Майстер розумів – на завод прийшло нове покоління професійних і освічених молодих кадрів, час передавати справи. Але й піти з заводу, якому віддав усе життя,було ще зарано. Міністерство місцевої промисловості УРСР на власне прохання Трохима Назаровича призначило його на посаду скульптора малих форм.

   Творча робота захоплювала майстра.Він згадував, що часто працював до пізнього вечора, а інколи й на вихідних. 1971 року його прийняли до Спілки художників СРСР. І.В.Бугаєвичу журналі «Народна творчість та етнографія» (1984,№2) такнаписав про його творчість: «В роботах Демченка органічно поєднується декоративність і орнаментика...гумор, іронія і сарказм образів». 

   Як людина, що звикла до порядку, на останніх сторінках автобіографії Трохим Демченко залишив списки створених ним робіт (їх кількість і назви),перерахував виставки (47), на яких експонувалися його твори, й зазначив музеї Радянського Союзу (всього 28), де представлено його доробок.

У Національному музеї-заповіднику українського гончарства в Опішному зберігається понад 50 робіт Трохима Демченка. Оглянути їх можна буде на виставці, яка незабаром відкриється. 

   P.S.: Мені особисто не довелося знати цю людину, тому в написанні статті я послуговувалася спогадами людей, документами, статтями з періодичних видань, автобіографічними матеріалами майстра, що зберігаються в Національному архіві українського гончарства Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному,на основі яких сформувала власну думку.