Шановні відвідувачі!

Із 13.05.2020 року опублікована нова версія сайту, яка працює за постійною адресою http://opishne-museum.gov.ua/. Вся оновлена та актуальна інформація буде розміщуватися на новому сайті.
Будете на екскурсії в Полтаві, то не забудьте завітати і до нас.

Гончарство України

. Опубліковано в Гончарство України

Олена Щербань,
старший науковий співробітник
Національного музею-заповідника
українського гончарства в Опішному,
молодший науковий співробітник
Інституту керамології –
відділення Інституту народознавства НАН України

Мусій Можчіль. Глечик-перепієць. Глина, ангоби, мальовка, полива, гончарний круг, ліплення, 18,6×15,8 см. Постав-Муки, Полтавщина. 1923. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Центр досліджень українського гончарства, інв.№ КН-12374/К-11871. Фото Анатолія Щербаня.

 

Глиняний посуд нерідко був невід’ємним елементом у родинній та календарній обрядовості українців. Поряд із посудом, призначеним для повсякденного вжитку, існував і ритуальний. Так, наприклад, традиційне весільне обрядодійство українського народу жодного разу не обходилося без різноманітного глиняного посуду, який,  здебільшого, виконував функцію вмістилища. У деяких регіонах використовували спеціально виготовлений полив’яний глечик-перепієць, який набував ритуального значення під час виконання певних дій.

  У науковій літературі зафіксовано згадки про використання цього глиняного виробу під час весілля [2, с.212-213; 3, с.255]. Але досі не описано, яким саме був цей виріб, що його вирізняло з-поміж інших глечиків, чому його називали “перепієць”. У даному дослідженні зроблено спробу з’ясувати ці питання.

  Під час керамологічної експедиції наукових співробітників Інституту керамології – відділення Інституту народознавства НАН України в село Постав-Муки Миргородського району (Полтавщина) 2006 року було знайдено унікальний глиняний глечик-перепієць і від його власниці Явдохи Курило зафіксовано інформацію про його застосування у весільному обряді.

. Опубліковано в Гончарство України

Оксана Ликова, керамолог
(Інститут керамології – відділення Інституту народознавства НАН України,
Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному)
 

Здійснено поділ зібраних у фондах Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному гончарних інструментів та пристроїв на п’ять основних груп. Подано опис наявних у колекції знарядь праці гончарів

Ключові слова: колекція, гончарні інструменти та пристрої{jcomments on}

Здавна Україна славилася своїми гончарями. В різні часи українці виготовляли всілякі глиняні вироби: посуд, іграшки, архітектурно-будівельну кераміку. Гончарство і нині приваблює людей широкими можливостями самовираження [5, с.73].
Виготовлення з глини різноманітних виробів своїм корінням сягає у далеке минуле. Процес виготовлення глиняних виробів включає кілька етапів: видобування глини, підготовка її до роботи, формування виробів, декорування, сушіння, випалювання. Для створення глиняних виробів не потрібні спеціальні складні інструменти, головне при цьому – руки виконавця [11, с.70]. Проте все ж таки під час кожного із зазначених етапів виготовлення гончарних виробів майстри використовують певні гончарні інструменти та пристрої.

. Опубліковано в Гончарство України

Про використання «печини» (фрагмент глиняної обмазки печі або цеглини) в родинних захисних обрядах, народній медицині та ветеринарії. Подано варіанти текстів замовляння, покликаного вберегти новонароджену дитину від «пристріту».
Ключові слова: замовляння, оберіг, народна медицина і ветеринарія, «печина», «пристріт».

Об употреблении «печины» (фрагмент глиняной обмазки печи или кирпича) в семейных охранительных обрядах, народной медицине и ветеринарии. Приведены вариации текстов заговора, употребляемого с целью уберечь новорожденного ребенка от «сглаза».
Ключевые слова: заговор, оберег, народная медицина и ветеринария, «печина», «сглаз».

The article deals with the usage of the fragments of the clay coat of a stove or of a brick in family protective magic ceremonies, folk medicine and veterinary charms. The author gives the variants of spell texts, that are used in order to protect the baby from the evil eye and wasting disease.
Key words: spell, mascot, folk medicine and veterinary medicine, the clay coat of a stove, the evil eye, wasting disease.

Ця історія розпочалася декілька років тому (для мене це був початок нового життя: створення сім’ї, входження в іншу родину, закладини будинку, народження дитини, смерть чоловіка...). Значну роль у ній відіграла моя свекруха Ніна Петрівна, поважана у селі жінка, доярка-передовичка, депутат обласної ради, щира комуністка за переконанням, яка ніколи не ходила до церкви і, за її ж словами, «не вірила ні в Бога, ні в чорта». Проте, мене завжди вражало, що вона знала безліч приказок, примовок, дитячих забавок, загадок, казок, окрім цього, в повсякденному житті слідувала звичаям та прикметам, які на той час мені здавалися забобонами (адже вихована я була на традиціях соціалістичного способу життя, де не було місця всіляким пережиткам минулого). В її «арсеналі» щоденної поведінки були такі правила й заборони, як, наприклад: «не розпинайся на порозі», «не залишай ніж на столі, бо буде сварка», «не клади шапку на стіл, бо голова болітиме, «не хитай ногами, бо мама помре», «не клади гребінець на стіл, бо воші заведуться», «не їж у темноті, бо діти будуть злодіями» та ін. Ніна Петрівна знала безліч рецептів традиційної народної ветеринарії та медицини, зокрема уміла «зав’язувати гузки» (бородавки). А коли у мене народилася донька, вона повчала: «Щоб дитину ніхто не зурочив, треба, виходячи з дому, промовити такі слова:


Сіль тобі та причина,
Сім болячок між очима.
Хто на мою дитину лихим словом гляне –
В того язик колом стане» [16].

 

Замовити екскурсію