Для музейного працівника польові експедиції – це не тільки поповнення фондів, збір необхідної інформації, а й неповторні хвилини спілкування, відкриттів та переживань. Дехто, передавши речі до музею, приходить туди сам, приводить рідню, знайомих, підказує, де і що можна знайти. Словом, стає палким прихильником музейної справи…

   Іноді унікальні експонати потрапляють до музею зовсім випадково. Скажімо, починаєш розпитувати господиню: «Чи не збереглося в домі старовинних речей?» А вона відповідає: «Та ніби й немає, хіба що на горищі…». Доводиться слідом за нею й туди підніматись. І ось, спираючись ногами на останній щабель драбини, зазираєш на горище і розумієш, що потрапив в інший час та вимір. У тьмяному світлі, що пробивається з невеличкого віконечка, видно плетену з лози дитячу колиску, дерев‘яні ночви, прядку, рогачі та кочерги… А скільки тут макітер, та які великі! А ось пасківнички, глеки, велика сулія. Оце так знахідка! Мимоволі німієш від здивування. І поки господиня замислюється над тим, що означає твоє мовчання, у цьому «законсервованому світі» десь у найтемнішому кутку за комином починає ворушитися щось живе. У темряві загораються зеленуваті очі-вогники, і під ноги викочується хвостата істота, що тихенько муркоче. Руда кицька з павутиною на вусах запитливо поглядає на незваних гостей, мовляв: «Я тут сплю, а ви що тут робите?»

   Тягнешся до сумки з фотоапаратом, щоб сфотографувати фантастичний інтер‘єр. Натискаєш кнопку «Спалах», а він не працює! Чи то батарея розрядилася, чи то домовикові неочікуваний візит не сподобався. Власне, він же розуміє, що такими скарбами з музейними працівниками так чи інакше а ділитися доведеться.

    Чимало цікавих історій про козацьку минувшину я ще в дитинстві чула від доброго товариша нашої родини Леоніда Опанасовича Сморжа. Розповідав учений і про виготовлення селітри(одна з основних складових пороху) в Полтавщині. Пізніше я дізналася, що в першій половині XVIIстоліття на берегах р.Ворскла було розпочато закладання «буд» – підприємств для виробництва поташу та селітри. Під час визвольної війни 1648–1654 років контроль за виготовленням цієї стратегічно важливої продукції здійснював безпосередньо Богдан Хмельницький. У містечку Опішне та його околицях діяло відразу кілька селітроварних заводів, тому саме тут 1737 року було створено найбільшу в Україні селітряну компанію, яка протягом 1740-х – 1750-х років укладала договори вже з російським урядом на постачання селітри, внаслідок чого зобов‘язувалася постачати від 8,5 до 11 тисяч пудів цієї сировини.

    В історичних документах того періоду найчастіше згадуються прізвища опішненських  селітроварів Балясних, Тимченків, Кир‘якових. На південь від Опішного та Міських Млинів знаходиться урочище, яке й понині носить назву Баляснівщина. Це досить великий лісовий масив, що зберігся ще з незапам‘ятних часів. Ймовірніше за все, ці землі належали родині Балясних, адже хто мав досить дерева, міг виготовляти не тільки селітру, а й порох, оскільки для широкого виробництва було потрібне деревне вугілля.

Володимир Баско робить запис у «Книзі відгуків» Меморіального музею-садиби філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа. Міські Млини, Полтавщина. Лютий 2011. Фото Інни Прокопенко. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства

   Земля, на якій ми живемо, незвичайна. Як часто ми за своїми проблемами і клопотами не помічаємо її краси, не чуємо її голосу. Та кожен пагорб, кожен камінчик навколо нас може розповісти свою історію. Меморіальний музей-садиба філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа з’явився у Міських Млинах не випадково. Потрапивши сюди, людина не просто отримує масу вражень, цікаву інформацію, а й починає дивитися на світ по-іншому, відчуває незримий космічний ритм. Хтось візьме життєвий шлях філософа за приклад, хтось створить нову музику, хтось напише картину, а в чиїйсь душі народяться ліричні рядки.

 1

Щасливе подружжя вирушило  до гончарської столиці{jcomments on}

{jcomments on} 

   Колекція, яку Леонід Сморж зібрав і передав Національному музею-заповіднику українського гончарства в Опішному, вважалася однією з найбільших і найбагатших приватних колекцій опішненської кераміки. Та не слід забувати, що в експозиції Меморіального музею-садиби філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа, крім творів мистецтва з глини, є вироби з дерева, живописні полотна, ікони, писанки та інше.

   Особливе місце займають експонати з тканини. Учений дуже любив українську вишивку. Інтер’єр музею-садиби прикрашений кілковими рушниками, щооздоблені тамбурним швом, гладдю та хрестиком. Є тут також скатерті й підзори з мережкою, ткані кролевецькі рушники й, звичайно ж, чоловічі та жіночі сорочки. Працівники музею-садиби зустрічають гостей у національному вбранні кінця ХІХ – початку ХХ століття. Дуже приємно бачити й відвідувачів у одязіз українським орнаментом.

   Вишиванка Владислава Аксьонова з Дніпродзержинська, як дві краплі води, схожа на одну з чоловічих сорочок, що знаходиться в експозиції музею-садиби. «Це полуботкова сорочка, – пояснює хлопець,–  улюблений крій гетьмана й вишивка з волошками».

Родини Федошів та Ляшенків на подвір’ї Меморіального музею-садиби філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа. Міські Млини, Полтавщина. 17.09.2011.Фото Вікторії Зубань. Національний архів українського гончарства, Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному

   Ділячись своїми враженнями про відвідини Меморіального музею-садиби філософа й колекціонера Леоніда Сморжа, наші гості розповідають про те, що тут вони  побачили багато безцінних експонатів, отримали масу інформації, а також почали будувати певні творчі плани, у них з’явилися нові ідеї та задуми.

   Особливо приємно, якщо тиможеш спробувати свої сили в царині мистецтва та побачити результати своєї праці. Тому цього року під час проведення культурно-мистецької акції ІІ Національний Тиждень Гончарного Здвиження в Опішному «Здвиг-2011» ми попросили опішненську гончарку Ніну Дубинку провести майстер-клас  ліплення дитячої глиняної іграшки для вихованців Обласного дитячо-юнацького оздоровчого табору «Еколог», а також для всіх бажаючих. Ніна Дубинка не тільки показала, як виліпити веселі опішненські свистунці, а й випалила у власному горні дитячі роботи.

   «Після відвідин  музею-садибизнову згадав урокигончарства вКолегіумі мистецтв у Опішні та разом зі своїми вихованцями охоче зайнявся улюбленою справою – ліпленням дитячої глиняної іграшки. Майстер-клас Ніни Дубинки дітям дуже сподобався. З нетерпінням чекаємо моменту, коли наші вироби пройдуть перший випал,тоді нарешті стане зрозуміло, щож у нас вийшло. Хто знає, можливо, серед учасників майстер-класу є майбутні художники-керамісти».

   (Юрій Єщенко, вихователь Полтавського дитячо-юнацького оздоровчого табору «Еколог»)

Юрій Єщенко за роботою. Міські Млини, Полтавщина. 28.07.2011.Фото Вікторії Зубань. Національний архів українського гончарства, Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному.

Учасники вечора поезії Леоніда Сморжа «І невиправний мрійник ще живе в мені…» у Меморіальному музеї-садибі філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа. Міські Млини, Полтавщина. 01.07.2011.Фото Інни Прокопенко.Національний архів українського гончарства, Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному.

    Вечір поезії  Леоніда Сморжа «І невиправний мрійник ще живе в мені…», який підготували для юних літераторів працівники Меморіального музею-садиби філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа під час культурно-мистецької акції ІІ Національний Тиждень Гончарного Здвиження в Опішному «Здвиг-2011», залишив у дитячих душах помітний слід. Їх не могли не схвилювати проникливі вірші вченого, присвячені матері. В них стільки ніжності, тепла й любові. Діти із захопленням слухали пейзажну та філософську лірику Леоніда Сморжа. Не залишила байдужими учасників вечора і розповідь екскурсовода про долю колекціонера, його вподобання, широкий світогляд та багатогранність натури.

   До музею-садиби вони прийшли не з порожніми руками, а, як ми й сподівалися, із власними творами.

   Юна письменницяз Полтави Олександра Іваненко подарувала музею свій творчий доробок, де висловлює власні переконання щодо життєвого вибору та моральних принципів людини. Мабуть, філософ Леонід Сморж також погодився б із її думкою про те, що «ми самі – мистці наших душ» і що «ми всі – мандрівники» у безмежному Всесвіті.

Зліва направо: Фемке Фан дер Фарт та Інна Прокопенко під час екскурсії в Меморіальному музеї-садибі філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа. Міські Млини, Полтавщина. 20.05.2011. Фото Ліни Зубань. Приватний архів Вікторії Зубань

  Маленькі вихованці Полтавського Монтессорі-центру реабілітації для дітей-інвалідів «Соняшник» лагідно називають її Фемечка. Насправді ж ім’я дівчини – Фемке, Фемке Фан дер Фарт. Їй 20 років. Вона відкрита, щира, доброзичлива. До України приїхала з Нідерландів. Фемке мріє стати медичним працівником. Любить подорожувати. Вивчає іноземні мови. Про своє перебування в Україні вона розповідає: «В Нідерландах молода людина після закінчення загальноосвітньої школи має три роки, щоб визначитися з тим, яку спеціальність їй обрати. Для цього треба освоїти хоча б ази майбутньої професії та переконатися в тому, що зробив правильний вибір. В Україну я приїхала волонтером, щоб працювати з дітьми-інвалідами. Мені також подобається вивчати культуру й мистецтво українського народу. Побувала вже в Києві, Львові, Одесі, Опішному. Тут, у Міських Млинах, мене вразило багатство експозиції Меморіального музею-садиби філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа. Дивовижною є і доля вченого, який зібрав цю велику колекцію. Мабуть, такі люди народжуються один раз на століття… Дуже сподобалися ваші надворсклянські краєвиди. Чого варта лише панорама, що відкривається з Млинянської гори. Це благословенні місця! Подібного не побачиш у Нідерландах, там рівнинний ландшафт. Моє рідне містечко Ліоварден невелике, але дуже гарне. У нас є свої гончарі, які виготовляють посуд та різні сувенірні дрібнички. Посуд дуже схожий на ваш, а от такої мальовки, як опішнянська, мабуть, ніде в світі не знайдеш. Справді вражає!»{jcomments on}

Вікторія Зубань,
завідувач Меморіального музею-садиби
філософа й колекціонера опішненської кераміки
Леоніда Сморжа