На всьому пострадянському просторі ім’я Леоніда Опанасовича Сморжа знане як ім’я відомого колекціонера, вченого-філософа, автора семи наукових монографій, спортсмена, художника, поета, мандрівника. У нього було досить бурхливе, насичене різними подіями життя. Він багато подорожував, тому мав друзів не лише в Україні, а й далеко за її межами. І всі вони поважали Леоніда Опанасовича не за його професійну діяльність, а за доброту, людяність, готовність завжди прийти на допомогу в тяжку хвилину.
   Та чи не найбільшою заслугою в цьому є заслуга його мами – Анастасії Василівни. Зігріта сонячним промінням зернинка, проростає на благодатному грунті, а дитя виростає в родині. В оселі, насиченій світлом, правдою і любов’ю, народжуються незвичайні діти, стаючи на землі провідниками світла. Якщо надійне коріння – міцним буде стовбур, розлогою крона, а на кожній гілочці зав’яжеться плід. Всі життєві цінності Леоніда Опанасовича беруть свій витік із маминого виховання. Хлопчина з дитинства навчився дбати про інших, працювати, не покладаючи рук, не відступати перед труднощами.
   Анастасія Василівна Марченко народилася 8 квітня 1906 року в Диканьці. Оскільки була найстаршою серед шістьох дітей, то із самого малку була привчена до всякої роботи. «Вона виросла не тільки вродливою і добропорядною, пристосованою до рутинного безпросвітного існування дівчиною без батька і без приданого, а й навчилась рукоділлю, шиттю на швейній машинці, гарно співала й грала на гітарі. Тож після переїзду матері на хутір вона вигідно вирізнялася серед місцевого дівоцтва і вродою, і веселою вдачею, і особливим жіночим шармом, що примушував до неї линути місцевих дівчат, а парубків – змагатися поміж собою за її прихильність», - пише Леонід Опанасович в своїх спогадах про маму.

Нам пишуть:
Працівники Меморіального музею-садиби філософа й колекціонера опішнянської кераміки Леоніда Сморжа підтримують зв’язки з багатьма знайомими і друзями вченого. Нещодавно до музею-садиби надійшов лист від друга дитинства Леоніда Опанасовича – Анатолія Трояна. Разом зі спогадами Анатолій Григорович надіслав унікальне фото будинку, який належав відомому меценатові – банкірові Григорію Рубінштейну. Після жовтневої революції маєток було облаштовано на школу для дітей Міських Млинів та навколишніх сіл: Карабазівки, Вільхового, Васьків. У цій школі навчався і Леонід Сморж.

      «Згадуючи село Мiськi Млини, я згадую частину свого життя, свої дитячi роки, коли ми ходили босими ногами по запашнiй тpaвi, коли я ходив до школи разом з Леонiдом i навчалися в однiм класi, починаючи з перших днів навчання.
      Звичайно, це все залишилось в моїй пам’яті за той час, коли ми проживали в цьому селі, яке з першого погляду залишило велике враження.
І чи можна було повiрити в той час, що цей маленький хлопчик, який ходив до школи з полотняною торбинкою за плечами з пiдручниками, стане такою знаменитою особою, з таким великим талантом та розумом, який зробив так багато для цiєї важливої справи та залишив великий скарб пам’ятi для нас та майбутнього покоління.
Село М-Млини (по спогадах того часу) це надзвичайно красивий за своєю природою край, що поринає у великiй зеленi садiв та краєвидів.
Доля закинула нашу родину сюди в 1931 р., коли в с. М-Млинах була органiзована контора Диканського лiсництва Опiшнянської дiльницi, де мiй батько працював старшим лiсотехнiком.
Село М-Млини знаходиться за три кiлометри вiд Опiшнього, яке було районом. Спустившись з гори по дорозi, яка роздiляє село на двi частини, зараз же приваблюють бiленькi хатки, що поринають у великих садах та огородах. 3 лiвого боку знаходилась сiльська Рада, далi два будиночки, покритi листовим кровельним залiзом. В однiм iз них знаходилась контора лicництва, де ми i проживали. А навпроти поселилась сiм’я Чиркiв, де проживав i Льоня (мати одружена вдруге з Гордієм Чиркою).
      В садибу нашого будинку входив величезний сад до самiсiнької гори – яблунь, груш, слив, вишень, серед яких видiлялися велетенськi липи, дуби, осокори та двi високi ялини. На однiм iз зрiзаних дубiв залишився пеньок, в дiаметрi бiльше метра. Це наше любиме мiсце для irop та вiдпочинку дiтвори, i звичайно постiйним гостем був Льоня. А на перехрестi двох вулиць ще здалека виднiлася бiленька церква з зеленими куполами.

1 липня 2010 року у селі Міські Млини, що неподалік Опішного, відбулося відкриття Меморіального музею-садиби філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа. Церемонія проходила в рамках ІІ Тижня Національного Гончарного Здвиження в Опішному «Здвиг-2010».
Вшановуючи пам’ять Леоніда Сморжа, приїхали не тільки рідні та друзі вченого, а й поціновувачі народного мистецтва з різних куточків України, гості з Росії, Білорусі, Молдови та США.

Виховний вплив на учнів Опішнянської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів має багата експозиція Меморіального музею-садиби філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа.
З цікавістю слухають дітлахи розповідь екскурсовода про життєвий і творчий шлях вченого. Розглядаючи фотоекспозицію, хтось уявляє себе моряком чи художником, хтось мріє про далекі мандрівки, а хтось – про наукові відкриття. Все те, що за своє життя зміг здійснити видатний земляк, під силу кожному, якщо докласти максимум зусиль.
Експонати музею – перлини народного мистецтва. Підлітків цікавить усе: таємниці уже призабутих рецептів технології виготовлення та декорування гончарних виробів, імена майстрів, що в свій час творили красу. Викликає захоплення гармонійне поєднання в інтер’єрі будинку опішнянської кераміки, вишиваних рушників та сорочок, меблів місцевого виробництва і прекрасних картин, написаних рукою колекціонера.
Не залишив байдужим дітей і документальний фільм про філософа, колекціонера, мандрівника, поета і художника Леоніда Сморжа, який вони мали змогу подивитися.

   Незабаром видавництво «Українське Народознавство» Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному закінчить роботу над книгою Леоніда Сморжа «Розповіді про незабутнє і незабутніх (спогади)». Це буде ґрунтовне видання, яке міститиме спогади Леоніда Сморжа, багато фото з життя автора, а також збірку ліричних віршів, оформлену окремим додатком.
У «Передмові» до книги Леонід Сморж пише: «…нічого виняткового і вражаючого в моєму житті не відбувалось. Навіщо ж тоді я пишу книгу про себе? Хіба тільки для того, щоб привернути увагу до себе як особистості, заявити, хто я і як жив». А потім додає: «Ця книга, певною мірою, є намаганням зрозуміти себе, свій життєвий шлях, свою долю в контексті процесів і подій, які відбувалися у світі, в Україні і в моєму безпосередньому оточенні».
Книга охоплює події, які відбувалися впродовж усього життя автора. Це розповіді про родину, дитинство, шкільні роки, тяжкі випробування під час Великої Вітчизняної війни, службу в армії, навчання в Київському державному університеті імені Тараса Шевченка, його професійну і наукову діяльність. Леонід Опанасович був не тільки відомим ученим, колекціонером, талановитим художником, спортсменом, а й насамперед доброю, щирою людиною, яка прагнула чесно й гідно прожити своє життя, тож у нього було багато друзів і знайомих. Велику частину книги займають розповіді Леоніда Сморжа про своїх друзів, товаришів, колег по роботі та й просто добрих знайомих.
Іншим головним героєм спогадів є мати – Анастасія Василівна. Про неї Леонід Опанасович пише майже на кожній сторінці.

   Скульптурна іграшка – один з найдавніших видів народного мистецтва. На території України віднайдені фігурки птахів вирізьблених з мамонтової кістки, яким близько 25 тисяч років. Та найбільша кількість археологічних знахідок виготовлена безперечно з глини. Серед них і дрібні скульптурки схожі на сучасних баранців-свистунців, улюблених персонажів опішненської кераміки. Секрети виготовлення глиняної іграшки передавалися майстрами від покоління до покоління. Саме призначення іграшки забавляти і веселити людей сприяло виникненню їхнього мажорного образу. Святкового вигляду виробам надавала кальовка яскравими ангобами та прозора або кольорова полива. «Казка, гра, фантазія, – наголошував Василь Сухомлинський, – животворне джерело дитячого мислення, благородних почуттів та устремлінь». Глиняна іграшка не тільки розважала дітей, а й збагачувала їх певним життєвим досвідом і розвивала фантазію.

Минає лише другий місяць від дня відкриття Меморіального музею-садиби філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Опанасовича Сморжа, а в «Книзі відгуків» уже з’явилися перші записи. Відвідувачі з різних куточків Молдови, Республіки Білорусь,РосійськоїФедерації, СполученихШтатівАмерикиі,звичайнож,Українизалишаютьукнизісвоївраженнявідпобаченогонасадибі, якасталасвоєріднимпам’ятникомнепростоколекціонерові, аісправжньому  патріотовіУкраїни, людинінадзвичайноталановитій, працьовитійіщирій.

«Він славив своїх земляків, свій рід все життя, а вони вшанували його пам’ятником, до якого незаросте стежина ніколи, поки існуватиме світі Україна. Слава Україні! Слава її Великим Синам!

С.Гвоздевич

 01.07.10»

Леонід Опанасович Сморж як учений-філософ, автор 7 монографій, 5 брошур, близько 200 публікацій у періодичних виданнях та наукових збірниках відомий не тільки в Україні, а й далеко за її межами.
Перша його монографія «Про естетичний ідеал в кіномистецтві» [5] вийшла друком 1966 року в Києві у видавництві «Мистецтво». Книгу присвячено розгляду однієї з найважливіших проблем естетики. На матеріалі найбільш масового і найбільш впливового мистецтва – мистецтва кіно – автор висвітлює ряд питань, пов’язаних з естетичним ідеалом і втіленням його засобами кіно.
«Мрія про прекрасне людське життя, про прекрасну людську особистість була одвічним рушієм суспільного прогресу і стала ідеалом людства» [5], – стверджував Леонід Сморж.
На питання що таке мистецтво? як воно виникло й розвивалося? як воно співвідноситься з навколишнім середовищем та внутрішнім світом людини? які функції мистецтва? філософ намагався відповісти у своїй монографії «Світ десяти муз» [6].

1 липня 2010 року відбудеться відкриття Меморіального музею-садиби філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа.

Незабаром вийдуть у світ спогади Леоніда Сморжа «Розповіді про незабутнє і незабутніх», але розповісти про самого автора зможуть лише ті, хто його добре знав.

З любов’ю і вдячністю…

Кажуть, що на землі існує два найсвятіших почуття – Любов і Вдячність. З глибокою повагою, щирою любов’ю і вдячністю я згадую людину, яку знала з самого дитинства і яка була для мене особисто порадником і наставником, людину, якої вже немає серед нас.
Ветеран Великої Вітчизняної війни, відомий філософ і колекціонер опішненської кераміки Леонід Опанасович Сморж за життя кожну відпустку проводив не в столиці, а в рідному селі Міські Млини, що в Полтавщині. Саме сюди він запрошував своїх найкращих друзів, знайомив їх з опішненськими гончарями, розповідав про минувшину.
«Хіба є де у світі місце красивіше, ніж наші Млини? Може, де і є, але я його не бачив», – любив повторювати вчений.