Гончарство Опішного
Здавна глиняні свистунці були для дітей однією із найкращих забав. У наш час уже не граються такими іграшками, проте в Музеї гончарства в Опішному всі відвідувачі мають нагоду познайомитися із забавками своїх предків. До того ж, не тільки переглянути колекцію глиняних іграшок в експозиції, а й отримати їх у подарунок!
З середини 1960-х років і майже до останнього дня свого життя доктор філософських наук, професор Леонід Сморж (1927–2009) займався збирацькою діяльністю. Його колекція опішненської кераміки вважалася найбільшою й найцікавішою в Україні з-поміж приватних. У травні – червні 2009 року вчений, перед відходом у вічність, передав її Національному музею-заповіднику українського гончарства в Опішному. Так у його структурі з’явився ще один підрозділ – Меморіальний музей-садиба філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа.
Задорожний Іван Андрійович (26.11.1890 – 29.06.1967) – гончар. Жив і працював у Опішному на кутку «Яремівка».
Його батько Андрій Гнатович Задорожний теж був гончарем, він виготовляв простий побутовий посуд невеликого розміру й неширокого асортименту.
Микола Гаврилович Пошивайло (27.05.1930) – відомий опішнянський гончар, заслужений майстер народної творчості України, лауреат Всеукраїнської літературно-мистецької премії імені Івана Нечуя-Левицького, член Національної спілки художників України й Національної спілки майстрів народного мистецтва України.
«На канікулах, після закінчення 8-го класу, пішли ми з друзями ловити раків на ставок біля І цеху колишнього Керамічного заводу. І тоді зайшли у творчу лабораторію подивитися, як воно ліплять. І з того часу мені вже стало не до рибалки. Захотілося навчитися робити своїми руками хоч щось подібне на те, що я побачив. Мій батько попросив директора заводу «Художній керамік» Івана Петровича Леженіна влаштувати мене учнем до кого-небудь з майстрів.
До нашого часу дійшло небагато творів давнього українського малярства. У колекції Меморіального музею-садиби гончарської родини Пошивайлів експонується декілька картин невідомих народних художників, виконаних на полотні, фанері, склі.
31 жовтня 2014 року відійшов у засвіти один із талановитих самобутніх опішненських майстрів – Володимир Васильович Нікітченко, гончар-скульптор, член Національної спілки художників України, заслужений майстер народної творчості України. Глина його надихала все життя, вона й забрала майстра на вічний спокій...
«Моя бабуня Онися часто ходила до церкви. До найближчого храму Святої Покрови в Опішні було кілометрів з п’ять. Ходила туди пішки, беручи з собою і мене п’ятирічну. Батьки були на роботі, і хоч це все суворо заборонялося (мама комсомолка, батько – член КПРС), я частенько бувала в церкві. На Млинянську гору збиралися ще зарання, коли всі горби довкола сяяли від роси, сонечко було свіжісіньке, як умите, Ворскла блакитною стрічкою губилася десь в темно-зелених лісах на горизонті. Бабуня, аби я не швидко втомилася, розповідала мені про все довкола: про млинянський люд, який жив колись, про своє дитинство; хвалила Господа. І я малим козеням тупцяла слідом за нею, вбираючи в себе все те, а ще несла в собі наївне дитяче бачення: «Бабуня обов’язково купить мені гостинця!».
Якби не було війни, Анатолій Тарасович Андренко, уродженець Опішного, що в Полтавщині, найімовірніше, міг би стати гончарем. Адже в його рідному селищі, яке нині називають столицею українського гончарства, із гончарним виробництвом була пов’язана чи не кожна родина. Хтось гончарював, дехто добував глину, інші продавали. А в окремих родинах всі її члени були задіяні в гончарному виробництві.